Демон старшей школ

Короче, с Днем Независимости Украины!

акт 2, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

16-40,25.11.20. Будинок страждань - це колишній склад недалеко від фортеці Південної Дороги. Будівля трималась на чесному слові і ремонті з використанням другосортних матеріалів. Більшість працівників - послідовники Ільматера і добровольці з багатьох районів міста. Вони годують і допомагають бездомним і хворим. За декілька годин Гриць перезаражав всю лікарню. За це йому пообіцяли трохи монет після 17-того числа. За які, за 250 монет, можна буде взяти трохи грибів, за 350 трохи рисидіуму... зараз у нього лишалось трохи ще на пару днів... його лякала біль що неминуче прийде після закінчення грибів... в нього був вже приготовлений запас екстракту чорного лотосу, та й висушеного лотоса було на півроку (це був лише дикоростучий вид з дуже малим вмістом магії) але він міг лише трошки приглушити Біль що прийде без грибів. Як ж він мріяв повернутись до тих країв де гриби росли поряд... Буря принесла ще більший дощ в Мулмастер, і системі зливових каналізацій міста нелегко було впоратися з такою величезною кількістю води.

 Крізь виття вітру і стукіт дощу по вікнах, було чути тільки звук швидко проточної води. Будівля здригається і лунає сильний гуркіт, ніби щось звалилося зовні. Через секунду лунає жахливий рев, супроводжуваний криками страху, болю і відчаю. Крики. Шум поточної води.Рев. Сміття. Грязь. Перехожі.

 Дощ і вітер б'ють по обличчю, як тільки хтось виходе на вулицю. Неподалік можна побачити частково завалену будівлю. З великого отвору на вулиці, поруч із свіжими руїнами доноситься звук проточної води. Великий монстр з короткими ногами, двома довгими щупальцями і великим ротом вилізло з ями. Звір гнівно заревів і почав атакувати перехожих. Більшість людей почали тікати від монстра, але не всі. Деякі не можуть, застрягли під уламками або лежать без свідомості, а один зачепився за край ями, інші або застигли в паніці, або відважно намагалися допомогти тим, хто в біді.

 Монстр скочив до Гриші й вкусив за ногу, заразивши новою болячкоюу...

 Отідж врятувався від утоплення і вибіг з каналізації на вулицю, приносячи значні руйнування. В паніці і гніві він атакував всіх, хто знаходиться поблизу. Григорій читав про цих істот: "Отідж - це гротескний монстр з лукоголовим тілом на трьох міцних ногах, очі і ніс якого розташовані на стеблі, що росте з верхньої частини роздутого тіла. Два пружних щупальця закінчуювалися загостреними листоподібними придатками, якими отідж загрібає їжу в роззявлену пащу. Отідж заривається під купами сміття і падали, залишаючи на поверхні тільки сенсорне стебло. Коли їстівна істота проходить повз - щупальце виривалось з під сміття і хапало здобич. Отіджі користуються всіма можливостями засідки, щоб можна було з'їсти здобич набагато більшу за них. Вони використовують обмежену форму телепатії для заманювання жертви до лігва, іноді видаючи себе за когось іншого. Отідж не любить світло. У пустках вони живуть в стоячих болотах, засмічених ставках і вологих лісових лощинах. Запах могильників, міських каналізаційних колекторів, сільських гнойових куп і скотних загонів привертає їх в цивілізовані області. Оскільки отіджей цікавить тільки їжа, в їх гніздах іноді скупчуються різні скарби від їх жертв упереміш з мотлохом. Розумні живуть під землею у співіснуванні з отіджамі, використовуючи їх як утилізаторів сміття. На такому багатому харчування отіджі жиріють в своїх лежбищах. Ця нерухома ненажерливість робить їх надійними охоронцями. До тих пір, поки він нагодований, отідж утримується від нападу на інших істот. Проте, потенційний господар отіджа може недооцінити потрібну кількість відходів, і м'яса, щоб утримати його від блукань у пошуках їжі. Чимало господарів було зжерти «тренованими» отіджамі після того, як їжа закінчувалася в його лежбищі. 

... відбиваючись від щупалець щитом, жрець прикликав духів стражників, ті у виглядів чорних котів наскочили на спину монстра.

 Поки  отідж був зайнятий примарами - жрець ще встиг Проклянути ворога, і себе декілька раз підліковувати поки гамселив ціпком істоту, і та втративши свідомість пала й затихла в ногах жреця...

... Гріша їв отруєний, чорною капустою, суп з дюжиною гостей... собі, в тарілку він добавив протиотруту з гострого перцю і їв срібною ложечкою...   Вкрав кусок міднього артефакту. Одягнув зомбі отиджа в кольчужний обладунок, закріпив щит і ціпок, одягнув в кандали, вийняв череп, всі кістки і зробив скелета лучника. 

... Завітавши до таверни, попоїсти, Григорій зустрів Гарвея і Лану, перекусив вони повернулися до важливого питання - незвичної погоді. Точна причина такої погоди неясна, але зрозуміло, що епіцентр бурі зосереджений в монастирі Жовтої Троянди. Гарвей і Лана хотіли, щоб Гріша вирушили в монастир і зайнявся пошуками культистів, Гарвей готовий заплатити 1000 зм: половину авансом, а іншу половину після успішного завершення їх завдання. Звичайно Гриць узяв аванс... 

13.19

Довгий ритуал, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу - ще одна дівчинка повернулась у цей світ як зомбі... поки завтра сонце не досягне зеніту - дуже приваблива неповнолітня загибла буде слухняно виконувати всі накази Григорія. Він наказав їй вдягнути рабські окови, прикуватися і тягнути воза з двома клітками(зомбі-отидж,скелет-лучник) і торбами із речами...

 Один з двох шляхів до монастиря Жовтої Троянди - це телепортація(інший, через гори і лід, можна йти лише пішки) через магічне коло в містечко Равенсбург, в Дамарі. Звідти йшла дорога до монастиря. Гарвей познайомив його з магом що провів ритуал телепортації(цим магом був я, Крон)

Равенсбург - невеликий фермерське містечко з 3500 жителями. Жителі були стурбовані погодою і її впливом на врожай, але знали про неї ще менше, ніж Гріша. Вони не радили йому подорожувати в такий час до монастиря Жовтої Троянди, оскільки це і так важка подорож, а із-за бурі дороги можуть стати особливо небезпечними. 

 Велика частина подорожі з Равенсбург в Судрав мала пройти через скелястий вічнозелений Земляний ліс, дерева якого надавали укриття від найгірших проявів погоди. Відомо, що якась давня магія утримує монстрів від цих лісових масивів. Навіть гуманоїдні хижаки намагалися обходити ці місця. Тому ліс вважається досить хорошим місцем для табору...

акт 3, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

акт 2 - http://ua.reactor.cc/post/4620873

7:15, 29.11.2020

 Світанок був примерзенним, на вулиці, сиро, холодно, через пару днів настане зима... ворони 

голосно каркали відчуваючи поблизу смерть...

 А в кімнаті таверни - тепло, зручно, мерехтливі свічки ховали пилюку, бруд і природній сморід 

великого, здорового чоловіка... трохи ладану, пару молитовників, охапка пахучого свіжого сіну, 

горщик з пісною кашею, кухоль нерозбавленного когору і кімнатка вже набувала приемного, затишного вигляду... вже можна було запрошувати місцеву селянку щоб разом там почитати молитви, вивчити діяння святих...

2:18,30

 Гриби майже закінчилися, ресідіум що е в продажі - жахливої якості і надзвичайно дорогий. Потрібно зв'язатися на днях с демоном щоб Григорій хоча б через дві неділі(коли отримає золото з церкви) зміг купити два з половиною грамма грибів. Також йому необхідно зібрати військо і почати з вербування найманців для бойової групи.

22:46,3.12.

 Вдалося, нарешті, дістатися до Судрава - гірського села з 600 мешканцями.

Місцеві жителі, це міцні, працьовиті люди що віддавали перевагу, щоб їх залишили в спокої.

Через це вітали Григорія явно холодніше, ніж в Равенсбурзі, але мешканці не відмовилися від 

можливості щось вигідно виторгувати за припаси... селяни рекомендували не ходити в гори, вони чули, що міст у «Танцюючий орка» був зруйнований. Хоча вони відзначають - досвідчені шукачі пригод зможуть перетнути річку...

 З Судрава в Томрав дорога йшла серпантином через гори, періодично небезпечно спускаючись по каньйонах і відкриваючи захоплюючий вид на озеро Танучого льоду і Земляний ліс внизу.

16:06,4

 Почалася буря. Суворий вітер, дощ і брудні дороги зробили подорож Гріші складніше, але також прибрали з його шляху диких звірів і майже всіх інших мандрівників. Звуки бурі зловісно грохотали, хоча іноді заглушалися ревом річки. Коли дорога досягла вершини наступного хребта, Григорій зміг розгледіти джерело звуку - у маленькій долині внизу, крізь зарості ялинок, неслась брудна і бурхлива річка. Моста не було, хоча його рештки до сих пір трималися за круті береги. Крізь дерева було видно кам'яну вежу і кілька солом'яних дахів. З труби найбільшої будівлі йшов дим. Проте, все це знаходиться на іншій стороні річки.

 Жрець знайшов місце де вода не доходила, в глибину, до грудей середньої людини. Активував всіх трьох своїх мерців, і ті перенесли його з речами...

 Але коли Григорій с зомбі пробиралися до будівель, з кущів напала п'ятірка здоровенних(як для типових представників своєї раси), товстих, добре озброєних гобліноїдів... лисі, зелені істоти з загостреними кінчиками вух, були захищені щитами і хутряним обладунком...

 Підбігши блищи гобліни почали кидати короткі списи ... Гріша наказав скелету хапати лук і той вистрілив потрапивши одному з нападників в коліно, цього-ж жрець вдарив силою молитви священного вогню... Два зомбі вибігли вперед розмахуючи кулачками. П'ятірка гобліноїдів вихопила моргенштерни та почала лупцювати зомбі... 

 Григорій застосував молитву пекельних мук - одного монстра паралізовало... мертвяки догризли (незважаючи на удари) гобліна і напали на паралізованого... трійця що залишилася спочатку здається розгубилася, але сконцентрувалась і добряче відгамселила одного із зомбі, так що той вже не рухався... 

 За цей час їм за спину зайшов Григорій і раптово атакував. Скелет рівномірно, як заведений,  стріляв з короткого лука. 

 Гобліноїди зосередились на Гриці і добряче натовкли боки жрецю, та той, прочитавши молитву лікувального молебна, майже повністю відновив собі сили... мерці добили третього гобліна й напали на іншого... Григорій проломив череп ще одному. Останній намагався втекти, та під дією магії паралізації далеко не побігаєш...

 Трупи гоблінів жрець наказав з'їсти своїм мерцям (зомбаки їли м'ясо, а скелет збирав кістки), це підвищило в їх тілі кількість Сили що дозволила їм стати на рівень краще, зомбі отримали перший рівень варварів, а скелет перший рівень злодія...

20:43,5

«Танцюючий орк» - це простий готель, що складався з великої кам'яної вежі і прибудованої до неї стайні. Поруч з нею була ферма і квадратна вартова башта, в якій постійно жило троє солдатів. Усе це було оточене дерев'яним палісадом заввишки метри три. Тут і посилився наш "герой".

 Григорій зумів заробити пакетик грибів: Зустрів двох бродячих бардів з півкілограма золота, одна з них вже декілька днів страждала від грибної ломки і благала про хоча-б одну дозу, її чоловік теж різко забажав ... вони дуже зраділи взнавши що е можливість і запропонували все золото ... 

 Гріша провів ритуал Виклику і виміняв у демона, за бардівське золота, три пакетика(по три грами в кожному) грибочків непоганої якості...  Накурившись грибів Гриць в екстазі зайнявся сталкінгом в сновидіннях бігаючи по Чорній Астральній Зоні... коли його попустило він мусив усвідомити - ці грибі були раза в три гірші(за ті шо він вживав останній раз), але вже були запліднені й містили 

спори... жрець довго думав як ефективно проростити грибницю - при успіху можна було мати непогані 

урожаї... частину спор він подумував за сотню золотих продати бардам(перед тим як віддати їхні два 

пакетики - спори Гріша вибрав собі)...

 Гриць надіслав магічне повідомлення одному знайомому духу що страждав від алкоголізму й наркоманії. 

Невздовзі той з'явився... Розплатившись з духом двома дозами грибів - змусив того ідентифікувати й 

оглянути дивний магічний предмет якого клирік знайшов в одному із прихованих біля дороги алтар

місцевих святих. Дух казав що це був древній предмет запису звуків... Григорій відправив шукати 

місця де можна буде дістати гриби і ресидіум.  Незабаром дух запропонував за пів-кілограма золота 

- грам рисідіума і хотів двісті грам золота за 1 грам дуже хороших(за його словами) грибів.

0:36,6

 Після грибів Григорій був дуже збуджений і тому зайшов в таверну щоб трохи заспокоїтись парочкою 

кухлів гарячого, нерозбавленого вина з спеціями... там він познайомився з одним із трьох місцевих 

стражників - сержантом Сергором, той був на нічній зміні, та був чимось засмучений і тупо 

нажирався дешевим елем... Григорій вмовив, за десять монет, супроводити його до монастиря...

 Також познайомились з великаншою, два з половиною метровою жіночкою, Маарікою Друїдом. Вона також прямувала до монастиря Жовтої Троянди. Разом вони чекали коли вщухне буря...

12:24

 Храру, могутній ведмежатник(дуже великий і товстий гоблін) цих земель зв'язався з якимись 

культистами, він встановив контроль над племенем, викрав і взяв в заручники кількох жителів 

Томрава. Тепер мешканці Томрава (ті, хто розуміють ситуацію, що склалася) були змушені підкорятися наказам культу. На щастя, в більшості випадків все, що потрібно робити - просто спостерігати за дорогою і затримувати мандрівників, що прямують до монастиря.

 Це Григорій узнав магічно перевівши записи з паперів з'їдених гоблинів. Показавши це великанші 

вони разом надавили на стражника і той зізнався - в заручниках тримали сім'ю сержанта Сергора. Та 

брат і дружина брата ніколи-б йому не пробачили, якщо Сергор дозволить маніпулювати собою і зробить щось безчесне. Тому він якраз шукав можливості зробити хоч щось з мінімальним ризиком для заручників, і Гриць з Маарікою - були його шансом. При розмовах з ними він був дуже обережним, тому що вважав - поруч знаходилися гобліни, які спостерігають за дорогою й таверною і він боявся великого числа шпигунів серед людей з «Танцюючий орка».  Він намагався говорити не привертаючи до себе уваги, і передав жрецю таємну записку, щоб переконати їх прийти на зустріч за стайнею цієї ночі. 

  Гріша виміняв за три Благословення у селян мішок картоплі. І зараз, розвівши вогнища, варив, пік 

і жарив. Частину плодів жрець віддав в жертву Божественній Матері...

 Коли стемніло Гриць зустрівся з Маарікою і пішли чекати стражника за стайню строячи з себе 

закохану парочку ... незабаром з'явився стражник.

 Опинившись наодинці з жрецем і веліканшою він розповів про свою проблему і попросив їх допомогти.

Йому не було що запропонувати в якості нагороди, але він був упевнений, що у культистів знайдуться 

скарби і інформація, і що мер Томрава ймовірно запропонує нагороду після всього цього. Він розповів 

що гобліни тримають заручників в недавно покинутій шахті Деру, в дюжині миль на захід від Томрава.   

Він знав, що гобліни з племені Тіньового Кігтя раніше були союзниками, а також чув розмови 

медвежатників про те, що не всі гобліни задоволені новим положенням. За чутками, колишній вождь 

Саштек все ще живий, і Храр наглядає за ним. Ходили чутки що старий вождь відмовився говорити, де захований скарб племені, але може і по якісь іншій причині.

 Сергор був біля цієї шахти усього два рази. Він пам'ятає два будинки і відкритий сарай, обнесений 

огорожею. Вхід в шахти закривали міцні дерев'яні двері. Наскільки він знав, там не було інших 

виходів, хоча він ніколи не заходив всередину.

 Для вигляду сержант хотів післати звістку культу про мандрівників. Він запевняв, що це для того щоб 

ввести в оману культ. Сергор боявся, що навколо були шпигуни, і краще перестрахуватися, а 

повідомлення все одно прийде в шахти пізніше, ніж вони дійдуть до них. Крім того він дозволив Грицю 

надиктувати повідомлення, де описав себе як бідного монаха, а друїдессу - як незаміжню паломницю. 

 Сергор пообіцяв допомогти, з ще двома селянами родичі яких були в заручниках...

11:20,7

 Дорога вела в вузьку ущелину, яка простягалася на сто кроків і закінчувалася стрімкою скелею. 

Вузька земляна стежка в однієї зі стін ущелини піднімалася на 15 метрів до уступу. Вище уступу 

через ущелину було перекинуто декілька балок і мережа з канатів, на яких бовталися блоки. Від 

уступу вглиб скелі йшов тунель... хід губився в темряві.

 Вхід в ущелину перекривала трійка невеликих будівель, оточених триметровою огорожею з згнилої 

деревини. Кам'яна хижа (20 на 30 кроків) - раніше була одномісним будиночком для шахтарів. Зараз 

його займав вождь ведмежатників. Аналогічний міцний будиночок поменьше займали інші гобліни... 

 Свист сильного вітру глушив майже всі звуки, лише далеко лунало відлуння гортанного гоблінского 

говору. Ледь чутно скрипіла деревина і доносився тихесенький звук що нагадував плач. Один з людей-

розвідників, що працювали на гоблінів за золото, лежав й скучав на даху прибудови в дозорі...

 Трое медвежатників патрулювали огорожу навкруги шахти, вони встали в найдальшому куті від домівки вождя і щось швиденько пили, передаючи по колу велику керамічну пляшку... 

На них побігли трое стражників з двома зомбаками і почали гамселити гоблінів-переростків гострими списами... Розвідника з даху, коли той помітив побиття гобліноїдів, окутала лозою і чіпкими травами Мааріка за допомоги магії друїдів. До нього вдерся Григорій і забив на смерть ціпком...

 Розправа над трійцею медвежатників прошла непомітною для інших розбійників. Це допомогло добре 

оглянути будинки і підготувати пастки. В одном з домів заблокували колодамии ватажка з дивним гостем(подібним Храру,вождю медвежатників - гобліном-велетнем), а іншу будівлю з чотирма гоблінами і двома чоловіками-найманцями підпалили... виходи заблокувавши так що ворог в паніці, по одному, вискакував на шість гострих списів ...

 Храр та його гість, як тільки почали підпалювати і його будинок, здався. В третій будівлі було 

кілька рабів-гоблінів що повтікали як тільки їм пришла нагода...

 Шахта Деру утворилася вимиванням гірських порід талими водами льодовика, що знаходиться по той бік гір. Підлога шахти була з твердого каменю, як і поверхню ущелини, у деяких місцях на підлозі були постелений довгі дошки. Тунель висвітлили, розставленими через рівні проміжки, масляними лампами.

Відчувався сильний запах гарі палаючого масла в лампах і сморід немитих тіл.... довгий коридор вивів в невелику кімнату з пласкою підлогою,  світильником що стояв на столі, двома лисими мужиками в темних мантіях які сиділи на стільцях і грали в кості... загін з стражників, зомбі, скелета і друїда, на чолі з Грицем, увірвались і швиденько списами закололи лисих. Далі, за прикритими дерев'яними дверми, була трохи більша кімната з ще двума лисими, які разом валялися на одному ліжку, з чотирьох двух-ярусних... поки ті вскакували намагаючись натягнути кальсони - стражники з мертвяками закололи їх списами... Крім ліжок в цій кімнаті був очаг посеред кімнати, невеличкій стіл з декількома табуретками, шафа і дві маленькі скрині, але нічого цінного знайти тут не вдалося, лише лахміття й залишки їжі. Також там були ще одні прикриті двері... далі була довга печера де плішивий, з бородою і чорній рясі секстант, володіючи жахливою магією, під охороною двох магічних істот (Повітряних Елементалів) і двох накаченних чоловіків в шкіряних масках,  катував і гвалтував бранців ...

 Увірвавшись стражники простромили списами кінцівки лисого чим полонили злого чародія... Григорій заставив його відігнати, назовні(щоб потім по одному знищити) елементалів, в цей час мертвяки з друїдесою забили двох головорізів...

  Серед голих, закатованих полонених був величезний гоблін, замордований, зломлений Саштек, бувший вождь племені, якого переміг Храр... але не вбив, а полонив, і майже кожен день мучав й гвалтував.

 Гріша уклав угоду Саштеком, той зцілює його рани, а здоровенний медвежатник, мав вірно працювати на жреця. Із врятованої дюжини людей різного віку і статі, були і брат Сергора з його дружиною. 

Вони замерзли, зголодніли і зневірилися... За допомогу врятування своїх родичів й знайомих сержант 

Сергор, з двома сильними селюками, пообіцяли надати охорону... мінімум в дорозі до монастиря...

8:47, 8.12.20

 Ритуал пройшов бездоганно. Григорій був дуже задоволений - в нього вдалося купити в демонів майже десять грамів грибів непоганої якості. Він віддав в жертву богам рештки елементалів, гоблінів, культистів, а також своїх мертвяків. І темні злі сили нагородили Грішу зробивши його жрецем сьомого рівня домена Смерті...

 Він продемонстрував свою нову силу Мааріці, і та була зачарована. Григорій запропонував друїдесі 

приєднатися до нього, пообіцявши їй нову Силу, і та швидко погодилась, і вони одружились... 

12:04, 12.12.2020

 Томрав - невелика шахтарська село, в ньому проживало приблизно 400 людей, дварфів і полуорків. 

Воно було на шляху до монастирю Жовтої Троянди. Звивиста дорога бува єдиним шляхом до поселення і до монастиря для возів. Місцями вона настільки була вузька, що і візок ледве зміг-би проїхати. 

Сильний вітер, дощі, мокрий сніг і круті підйоми робили цю частину дороги мало не найважчою. Камені 

та скелі місцями вкривали від вітру і дощу, але давали лише короткочасне полегшення і зустрічалися 

дуже рідко... 

 Друга половина шляху до монастиря проходила високо в горах, що дуже знижувала нормальну швидкість пересування вдвічі... 

 Частина шляху проходила через довгий звивистий тунель що називали Солітьюд... В тунелі поселились гігантські павуки... Та Григорій, з кладовища шахтарського села(за згодою селян), піднімав по три скелета(стільки поміщалося по ширині тунелю) з кирками що рубили павуків і яйця... а павутиння Гриць підпалював за допомогою магічного вогню... на це пішло декілька днів, поки не очистили тунель... вісім велетенських павуків було знищено. 

 Біля виходу з тунелю, на мертвяків(що йшли першими) напало двое велетенських Бурих Тюфтіїв(напів-жуків, напів-гуманоїдів що жили під землею)... Друїдесі й жрецю вдалося іх оглушити магіею й полонити...

 Григорій приніс в жертву, в ритуалі Смерті, одного тюфтія щоб передати силу Мааріці. Вона була 

в захваті від нових можливостей що появилися в неї коли ритуал зробив із неї друїда пятого рівня. 

 Вона, на радощах дозволила Грицьку взяти наложницю... бо їй надоїло спостерігати як Гріша гвалтує

зомбі по кущах, а в неї самої починалась вагітність... 

 Гриць купив в селян Томрави, за сотню золотих монет, місцеву молоду, незайману монашку на ім'я 

Сестра Чурм Мристар... й заставляв її, за миску каші і щоб не їбали в сраку, двічі на день(зранку і 

на ніч), робити масаж чи орально задовільняти Гриця і Ма... 

10:43,13

 Попереду йшов бурий тюфтій, несучи на шиї Григорія, в стальному обладунку, щитом, мечем і списом, 

далі двое неповнолітніх дівчат-зомбі несли ложі з друїдом, за ними шли монахиня, гобліноїд і трое 

стражників що несли клітки з мертвяками. Вони пробиралися крізь хуртовину і через мить вишли з неї. Сніг перестав падати, вітер став легким бризом, а над головою крізь сірі хмари проступило блакитне небо. Стало помітним велетенську будову що розкинулась по скелястій стороні гори високо над загоном. Невелика стежка вилася вгору, проходячи через кілька воріт, перш ніж досягала головної будівлі. Комплекс монастиря складався з двох частин: перед входом розташувалася група невеликих білих будівель, а за ними - великі жовтуваті будівлі, ближче до схилу гори. Позаду них на сонці переливався великий купол головної будівлі. 

 Над воротами на стіні був викарбуваний напис:

«Страждати з іншими - значить бути іншими; втрачати себе і розглядати будь-яке страждання не як 

своє власне - ось наша істина.»

 Перша брама виглядала міцною, поруч висів великий бронзовий дзвін.

 Монастир виглядав древнім і спокійним куточком цивілізації посеред вкрай небезпечної дикої місцевості. Монастир Жовтої Троянди - це древня організація, заснована сотні років назад в усамітненні, в горах Кам'яного Шпиля. Вона була присвячений Ільматеру, Плачещему Богу, божеству страждань і стійкості, він став бастіоном цивілізації на тисячу років... але зараз його основи почали хитатись...

Национальный историко-культурный заповедник «Качановка»

Национальный историко-культурный заповедник «Качановка» - усадьба в поселке Качановка Ичнянского района Черниговской области на берегах реки Смош.

Заповедник созданный в 1981 году на основе дворцового ансамбля и парка дворянской усадьбы, основанной в 1770-х годах, которая на сегодня является единственной среди украинских усадеб, сохранившейся в комплексе. В феврале 2001 года заповеднику предоставлен статус национального.

Это одно из чудес Украины, образец дворцово-паркового ансамбля Левобережья, прекрасно сохранившийся и дошедший до наших дней в комплексе.  Над современным видом и обликом усадьбы поработали не одно поколение архитекторов, повинуясь желаниям заказчиков.

Качановский дворец около 1800 года. Рисунок Александра Кунавина. 

Усадьба была основана на месте хутора как одна из резиденций президента Малороссийской коллегии и генерал-губернатора Малороссии графа П. А. Румянцева-Задунайского. По проекту московского архитектора Карла Бланка украинский зодчий Максим Мосципанов возвел роскошный дворец и спланировал регулярный парк при нем. Архитектура дворца этому периоду относится к стилю романтического направления, присущего сооружениям XVIII - нач. XIX веков.

Сооружение дворца была одноэтажной с двухсветными центральными залами. Фасады декорированы романтизированными формами многочисленных башенок, украшенных шатрами, переходивших в шпили, всесторонними уступами и нишами, которые в целом ассоциировались с архитектурой Востока, как того пожелал заказчик - герой русско-турецких войн.

1808 Румянцев продал имение помещику Г. Я. Почеци и его жене Прасковье Андреевне. В новых владельцев усадьба переживает второй строительный период. Расширяется территория усадьбы, дворец перестраивают в стиле русского классицизма, возводят новые здания, закладывают пейзажный парк. После смерти Григория Яковлевича в 1824 году имение унаследовал сын его жены от первого брака Григорий Степанович Тарновский, и более 70 лет усадьба принадлежала Тарновским.

1828 заканчивают начатое еще в Г.Я. Почеки строительство храма. Церковь освятили Георгиевской - в честь Георгия Хозевита. В это время усадьба сформировалась в лучших традициях классической схемы. Она состояла из дворца с флигелями и башней, двух служб - северной и южной, что завершали парадный двор; церкви-усыпальницы, которая завершала главную ось композиции усадебного комплекса.

Во времена Тарновских дворец пережил 5 строительных циклов и пришел к нам в измененном виде, но все же сохранил целостность планировочного решения ансамбля и целевую единство сооружений. С 1-этажного дворец был перестроен на 2-этажный с невысоким куполом, впоследствии добавили барабан оказывал здания более центричного характера. 1-й этаж выполнен из кирпича на известковом растворе, 2-й - деревянный, обложен кирпичом и оштукатуренный. На востоке здания в флигелях и центральной части дворца - портики, на западе - галереи. Фронтон портика завершается скульптурами нимф.

"Качановка" В. Штернберг

Фото дворца 1880-го года 

Многие выдающиеся художники XIX века находили свое творческое вдохновение, находясь в Качановке: Т.Шевченко, Н. Костомаров, М. Максимович, Н. Гоголь, М. Глинка, Марко Вовчок, Д. Яворницкий, И. Репин, Н. Ге, М. Щепкин и другие. В течение 1836-1838 гг. В усадьбе проводил летние каникулы талантливый художник, ученик Академии искусств Василий Штернберг, который здесь написал лучшие свои произведения, за что был удостоен высоких академических наград.

Альбом почетных гостей Качановки насчитывает 608 автографов.

Летом 1838 года в Качановке плодотворно работал над оперой «Руслан и Людмила» Михаил Глинка. Здесь он писал песни, романсы, кантату в честь Г. Тарновського «Гимн хозяину». Некоторые произведения впервые выполнялись в сопровождении местного крепостного оркестра, которым дирижировал сам маэстро. После отъезда Глинки в усадьбе навсегда утвердился культ композитора. До сих пор на холме у Майорского пруда стоит стройная, белокаменная беседка, названная его именем.

Альтанка Глинки. 

Тарас Шевченко в мае 1843 году, во время своего первого путешествия по Украине, ехал из Петербурга прямым назначением в Качановку, куда перед тем переслал одну из своих лучших картин - «Катерина». Шевченко несколько раз бывал во дворце и даже был влюблен в сестру помещика.

В усадебном парке сохранилась поляна, где под вековым дубом поэт общался с местными крестьянами и крепостными музыкантами. Неподалеку высится могила-курган художника Григория Честаховского, товарища и духовника Т. Шевченко, который передал в Качановку личные вещи, рукописи, художественные произведения Кобзаря.

Тарновский Василий Васильевич мл.

Коллекционированием В. В. Тарновский (младший) увлекся еще в студенческие годы. Основу его уникального собрания составляли козацкие реликвии и бесценная шевченкиана. Среди раритетов коллекции были сабля Богдана Хмельницкого, личные вещи Ивана Мазепы, Семена Палия, Павла Полуботка, Кирилла Разумовского, казацкие сабли, клейноды, гетманские универсалы, портреты многих известных деятелей козацкого движения.

Это был настоящий музей украиноведения, завещанный коллекционером-меценатом Черниговскому губернскому земству для создания музейных экспозиций. Качановскую коллекцию современники оценивали в несколько сотен тысяч рублей серебром.

Интерес к коллекции 1880 году привел в Качановку Илью Репина для продолжения работы над знаменитой картиной «Запорожцы пишут письмо турецкому султану». В течение почти всего лета художник зарисовывал козацкие реликвии, писал портреты хозяев усадьбы, пейзажи, работал над картиной «Вечерницы».

Барельефная композиция за мотивами картины И. Ю. Репина "Запорожцы пишут письмо турецкому султану", 1905 г. Дерево, левкас, резьба. Автор неизвестен.

Значительные расходы на благотворительность и коллекционирование, образ жизни на широкую ногу, заведенный в Качановке, поставили Василия Тарновского-младшего на грань банкротства. В 1897 году он был вынужден продать взлелеянную усадьбу миллионеру-сахарозаводчику Павлу Харитоненко. 

Последними хозяевами усадьбы в течение 1914-1918 гг. была старшая дочь «сахарного короля» Елена и ее муж Михаил Олив. В это время усадьба по-прежнему процветала. Здесь содержались картинная галерея, большая библиотека, почитались лучшие традиции прошлого, гостили интересные люди (в частности, в июне 1915 году усадьбу посетили художники М. Добужинский и К. Петров-Водкин). Несмотря на это культурная жизнь Качановки постепенно замирала.

В 1918 году усадьба национализировала советская власть. В 1925-1933 гг. в Качановке действовала детская коммуна им. Воровского, во время которой были разбиты все скульптуры, стащено всё, что еще осталось после разграбления во время революции.

Только одна скульптура осталась нетронутой "Мальчик с тамбурином" - ее нашли в 2000-х спрятанной в земле.

Во время Великой Отечественной войны на территории усадьбы находились эвакуационные госпитали № 2030 и № 6050, а в послевоенное время - госпиталь для выздоравливающих инвалидов, о чем свидетельствует мемориальная доска на здании администрации.

Впоследствии, до 1981 года, усадебный комплекс использовали в оздоровительно-лечебных целях. В течение тех десятилетий дворцово-парковый ансамбль приходил в запустение, разрушался, терял свою былое величие и красоту.

В 1973 году дирекция туберкулезного санатория, которая занимала тогда усадьбу, обратилась в институт «Укрпроектреставрация» с просьбой провести обследование дворцово-паркового комплекса и выполнить реставрационные работы для сохранения памятника истории и культуры. Специалисты института под руководством архитектора-реставратора Н. Н. Говденко провели обследование сооружений комплекса и разработали программу реставрационных работ.

Архитектор В. Е. Новгородов выполнил обмер дворца, исследования и проект реставрации. Начиная с 1975 года, главный архитектор проектов Б. Тимофеева и специалисты других профессий (археологи, химики-технологи, конструкторы, художники, деревообработчики, металлисты) проводили дополнительные обследования дворца, церкви, служб, хозяйственных построек для установления их технического состояния.

Согласно постановлению ЦК Компартии Украины и Совета Министров УССР от 24 ноября 1981, Качановку объявили Государственным историко-культурным заповедником, поэтому ее постепенно восстанавливают.

Указом Президента Украины от 27 февраля 2001 заповеднику присвоен статус Национального.

В заповеднике проводят научную, поисковую, исследовательскую, культурно-просветительскую и экспозиционную работу. Усилиями потомков бывших хозяев усадьбы Тарновских, проживающих в Великобритании, Германии, Киеве, создано и активно действует Международное общество «Друзья Качановки», которое ставит целью привлечения средств и спонсоров для возрождения дворцово-паркового ансамбля и превращение его в международный культурный центр.

Дворец - сооружение в стиле классицизма с элементами, присущими периода историзма, кирпичное, второй этаж деревянный, облицован кирпичом. В интерьерах использованы красное дерево, дуб, мрамор, искусственный мрамор, полихромная метлахская плитка, цветное стекло. Здание двухэтажное, прямоугольное в плане с 3 ризалитами со стороны паркового фасада. Со стороны главного фасада под прямым углом к ​​дворцу примыкают два одноэтажных флигеля, благодаря которым дворец сохраняет традиционную П-образную в плане форму.

Центральная часть дворца увенчана полусферическим декоративным куполом на высоком рустованном барабане. Ребристый купол завершается небольшой смотровой площадкой, защищенной металлическими решетками. 

Парковый фасад близок по решению к главному, но более живописный. 

Между двумя зданиями (главным и помещениями для слуг) были подземные ходы. Из третьего здания (похожее внешне на помещение для слуг) - здания с кухней - слугам приходилось идти по улице в специальную дверь.

В комнате с этим эркером работали художники. Раньше ее называли "фонарик", т.к. стекла в рамах были разноцветными и ночью красиво светились.

Флигель возле интимного дворика

Планировка дворца - коридорно-анфиладное в центральном корпусе и коридорная во флигелях. Планировочная структура дошла до наших дней. На 1-м этаже вестибюль и летний зал, в вестибюле филенковая обшивка стен и деревянные лестницы, ведущие в столовую и рыцарская зал с профессиональным росписью плафона начала XIX века. Во дворце сохранились фрагменты старинного интерьера - камины, зеркала на мраморных подставках, изразцовые печи и т.д. Основные габариты дворца в плане - 73 × 21 м. Дворец представляет большой интерес как памятник усадебно-дворцового типа XIX века в комплексе с ансамблем. Большую ценность имеют интерьеры, которые сохранились.

Оригинальный потолок в столовой, где еще есть сцена для музыкантов.

Оригинальный стульчик, тиснение на коже - один из 3-х. Было 4 штуки, но тот, кто сохранял эти стулья, 4-й стул был в труху. Большинство представленных вещей - посуда, мебель - куплены или заказаны для музея и не были раньше в этом поместье, но это вещи той эпохи или копии, которые могли быть у хозяев дома.

Вид с террассы на втором этаже на один из прудов. При Харитоненко эта поляна была усажена розами.

Парк делится на две части - регулярную и пейзажную (ландшафтную). Регулярная, украшенная клумбами, расположенная на повышенном плато. Эта часть парка небольшая и обогащенная флигелями и сооружениями различного назначения. Ландшафтная часть значительно больше, состоит из рощ и дубрав, чередующиеся с полянами и зеркалами озер (общая площадь - 125,63 га), расположенными на нижнем плато. Здесь сохранились парковые мосты, Горки Любви и Верности, «романтические руины» на берегу Большого пруда, которые являются памятником садово-паркового искусства XVIII века. Многочисленные живописные аллеи и дорожки пересекают парк во всех направлениях.

Общая длина большой парковой дороги - 60 км.

"Романтические руины" - про них особо ничего неизвестно, но строение любопытное.

Если там будете, обязательно возмите экскурсию - очень интересная и познавательная. Стоимость совсем невысокая.

Як Русь стала Україною / Історія Русі / Історія України

У відео "Як Русь стала Україною / Історія Русі / Історія України" пояснюється чому Україна не є окраїною Русі.