Демон старшей школ

3. Следующий участник даёт определение последнему слову предыдущего определения. 

К примеру ...Пишу-Собака. 

Следующий отвечаетСобака-домашнее животное с 4-мя лапами. 

Следующий, лапа-конечность животного. 

Следующий, животное-это мой начальник 

И до бесконечности...

А вот вам Алина Коваленко из Виницы ... остальное найдете сами. 

Нобелевский комитет наградил Алексиевич Светлану Александровну премией по литературе

"Разве я найду такие слова? О том, как я стреляла, я могу рассказать. А о том, как  плакала, нет. Это  останется невысказанным. Знаю одно: на войне человек становится страшным и непостижимым. Как его понять?

Вы - писательница. Придумайте что-нибудь сами. Что-нибудь красивое. Без вшей  и грязи, без блевотины...  Без запаха водки и крови... Не  такое страшное, как жизнь..."

Анастасия Ивановна Медведкина, рядовая, пулеметчица

***

"До Варшавы дошла… И все пешочком, пехота, как говорится, пролетариат войны. На брюхе ползли… Не спрашивайте  больше меня… Не  люблю я книг о войне. О героях… Шли мы больные, кашляющие, не выспавшиеся, грязные, плохо одетые. Часто голодные… Но победили!"

Любовь Ивановна Любчик, командир взвода автоматчиков

***

"На войне кто о чем мечтал: кто домой вернуться, кто дойти до Берлина, а я об одном загадывала -  дожить  бы до дня рождения, чтобы мне исполнилось восемнадцать  лет. Почему-то мне страшно было умереть раньше, не дожить даже до восемнадцати. Ходила я в брюках, в пилотке, всегда оборванная, потому что всегда на коленках ползешь, да еще под тяжестью раненого. Не верилось, что  когда-нибудь можно будет встать и идти по земле, а не ползти. Это мечта была!..

Дошла до Берлина. Расписалась на рейхстаге: "Я, Софья Кунцевич, пришла сюда, чтобы убить войну".

Софья Адамовна Кунцевич, старшина, санинструктор стрелковой роты

***

"Жутко вспомнить, каким  кошмарным  был первый марш. Я готова была совершить подвиг, но не готова была вместо тридцать пятого носить сорок второй размер. Это так тяжело и так некрасиво! Так некрасиво!

Командир увидел, как я иду, вызвал из строя:

- Смирнова, как ты ходишь строевым? Что, тебя не учили? Почему ты не поднимаешь ноги? Объявляю три наряда вне очереди...

Я ответила:

-  Есть,  товарищ  старший  лейтенант, три  наряда  вне  очереди! - повернулась, чтобы идти, и упала. Выпала из ботинок... Ноги были в кровь стерты....

Тогда  и  выяснилось, что ходить я уже не могла. Ротному сапожнику Паршину дали приказ сшить мне сапоги из старой плащ-палатки, тридцать пятого размера..."

Нонна Александровна Смирнова, рядовая, зенитчица

***

"Смотрю  теперь фильмы о войне: медсестра на передовой, она идет аккуратненькая, чистенькая, не в ватных брюках, а в юбочке, у нее пилоточка на хохолке. Ну, неправда! Разве мы могли вытащить раненого, если бы были такие… Не очень-то в юбочке наползаешь, когда одни мужчины вокруг. А по правде сказать, юбки нам в конце войны только выдали, как нарядные. Тогда же мы получили и трикотаж нижний вместо мужского белья. Не знали, куда деваться от счастья. Гимнастерки расстегивали, чтобы видно было…"

Софья Константиновна Дубнякова, старший сержант, санинструктор

***

"Глаза закрою, все снова перед собой вижу…

Снаряд попал в склад с боеприпасами, вспыхнул огонь. Солдат стоял рядом,  охранял, его опалило. Это уже был черный кусок мяса…. Он только прыгает… Подскакивает на одном месте… А все смотрят из окопчиков, и никто с места не сдвинется, все растерялись. Схватила я простыню, подбежала, накрыла  этого  солдата и сразу легла на него. Прижала к земле. Земля холодная… Вот так… Он покидался, пока разорвалось сердце, и затих…

А тут снова бой начался… Под Севском немцы атаковали нас по семь-восемь раз в день. И я еще в этот день выносила раненых с их оружием. К последнему  подползла, а у него рука совсем перебита. Болтается на кусочках… На жилах… В кровище весь… Ему нужно срочно отрезать руку, чтобы перевязать. Иначе никак. А у меня нет ни ножа, ни ножниц. Сумка телепалась-телепалась на боку, и они  выпали. Что делать? И я зубами грызла эту мякоть. Перегрызла, забинтовала… Бинтую, а раненый: "Скорей, сестра. Я еще повоюю". В горячке…"

Ольга Яковлевна Омельченко, санинструктор стрелковой роты

***

"Дали мне за мои ордена и медали какие-то такие специальные талоны, чтобы  я могла пойти в военторг и купить что-нибудь. Я купила себе сапожки резиновые, тогда самые модные, купила пальто, платье, ботинки. Шинель решила продать. Иду на рынок... Я пришла в летнем, светлом платье... С заколкой в волосах... И что я там  увидела?  Молодые  ребята без  рук, без  ног... Весь народ  воевавший...  С орденами, с  медалями... У кого руки  целые, ложки самодельные продает. Женские бюстгальтеры, трусики. А другой... Без рук, без ног... Сидит и слезами умывается.  Копеечку просит... Никаких инвалидных колясок у них не было, они ездили на самодельных досках, толкая их руками, у кого они  были. Пьяные. Пели "Позабыт, позаброшен". Вот такие сцены... Я ушла, я не продала свою шинель. И сколько я  жила в Москве, лет пять, наверное, я не могла ходить на рынок. Я боялась, что кто-нибудь из этих калек меня узнает и крикнет: "Зачем ты меня тогда  из-под огня  вытащила? Зачем спасла?" Я  вспоминала одного молодого лейтенанта... У него  ноги... Одна отрезана осколком, другая еще на чем-то висела... Я его перевязывала... Под бомбами... А он кричал  мне: "Не  тяни! Добей!! Добей... Я  тебе приказываю..." Понимаете? И вот я все время боялась встретить этого лейтенанта..."

Зинаида  Васильевна Корж, санинструктор кавалерийского  эскадрона

***

"Люди не  хотели умирать… Мы на каждый стон отзывались, на каждый крик. Меня  один раненый, как почувствовал, что умирает, вот так за плечо обхватил, обнял  и не отпускает. Ему казалось, что если кто-то возле него рядом, если сестра рядом, то от него жизнь не уйдет. Он просил: "Еще бы пять минуток пожить. Еще бы две минутки…" Одни умирали неслышно, потихоньку, другие  кричали: "Не  хочу  умирать!" Ругались: мать твою… Один вдруг запел… Запел молдавскую песню… Человек умирает, но все равно не думает, не верит, что он умирает. А ты видишь, как из-под волос идет желтый-желтый цвет, как тень сначала движется по лицу,  потом под одежду… Он лежит мертвый, и на лице какое-то удивление, будто он лежит и думает: как это я умер? Неужели я умер?"

***

"Когда шла война, нас не награждали, а когда  кончилась, мне сказали: "Наградите двух человек". Я возмутилась. Взяла  слово, выступила, что я замполит прачечного отряда, и какой это тяжелый труд прачек, что у многих из них грыжи, экземы  рук и так далее, что девчонки молодые, работали больше машин, как тягачи. У меня  спрашивают: "Можете к завтрашнему дню представить наградной материал? Мы еще наградим". И мы с командиром отряда ночь сидели над  списками. Многие  девчата получили медали "За  отвагу", "За боевые заслуги", а одну прачку наградили орденом Красно  Звезды. Самая лучшая прачка, она не отходила от корыта: бывало,  се уже не имеют сил, падают, а она стирает. Это была пожилая женщина, у нее вся семья погибла".

Валентина  Кузьминична  Братчикова-Борщевская, лейтенант, замполит полевого прачечного отряда

***

"Привели меня к моему взводу… Солдаты смотрят: кто с насмешкой, кто со злом даже, а другой так передернет плечами - сразу все понятно. Когда командир батальона представил, что вот, мол, вам новый командир взвода, все сразу взвыли: "У-у-у-у…" Один даже сплюнул: "Тьфу!"

А через год, когда мне вручали орден Красной Звезды, эти же ребята, кто остался в живых, меня на руках в мою землянку несли. Они мной гордились.

Апполина Никоновна Лицкевич-Байрак, младший лейтенант, командир саперно-минерного взвода

***

"Были на лесозаготовках, таскали ящики с боеприпасами. Помню, тащила один ящик, так и грохнулась, он тяжелее меня. Это – одно. А второе – сколько трудностей для нас было, как для женщин. Например, такое. Я потом стала командиром отделения. Все отделение из молодых мальчишек. Мы целый день на катере. Катер небольшой, там нет никаких гальюнов. Ребятам по необходимости можно через борт, и все. Ну, а как мне? Пару раз я до того дотерпелась, что прыгнула прямо за борт и плаваю. Они кричат: "Старшина за бортом!" Вытащат. Вот такая  элементарная мелочь… Но какая это мелочь? Я потом лечилась… Представляете?"

Старшина первой статьи Ольга Васильевна Подвышенская

***

"Если долго шли, искали мягкой травы. Рвали ее и ноги... Ну, понимаете, травой смывали... Мы же свои особенности имели, девчонки... Армия об этом не подумала... Ноги у нас зеленые были... Хорошо, если старшина был пожилой человек и все понимал, не забирал из вещмешка лишнее белье, а если молодой, обязательно выбросит лишнее. А какое оно лишнее для девчонок, которым надо бывает два раза в день переодеться. Мы отрывали рукава от нижних рубашек, а их ведь только две. Это только четыре рукава..."

Клара Семеновна Тихонович, старший сержант, зенитчица

***

"После войны… Я жила в коммунальной квартире. Соседки все были с мужьями, обижали меня. Издевались: "Ха-ха-а… Расскажи, как ты там б… с мужиками…" В мою кастрюлю с картошкой уксуса нальют. Всыпят ложку соли… Ха-ха-а…

Демобилизовался из армии мой командир. Приехал ко мне, и мы поженились. Записались в загсе, и все. Без свадьбы. А через год он ушел к другой женщине, заведующей нашей фабричной столовой: "От нее духами пахнет, а от тебя тянет сапогами и портянками".

Так и живу одна. Никого у меня нет на всем белом свете. Спасибо, что ты пришла…"

Екатерина Никитична Санникова, сержант, стрелок

***

"Как нас встретила Родина? Без рыданий не могу… Сорок лет прошло, а до сих пор  щеки горят. Мужчины молчали, а женщины… Они кричали нам: "Знаем, чем вы там занимались! Завлекали молодыми п… наших мужиков. Фронтовые б… Сучки военные…" Оскорбляли по-всякому… Словарь русский богатый…

Провожает меня парень с танцев, мне вдруг плохо-плохо, сердце затарахтит. Иду-иду и сяду в сугроб. "Что с тобой?" - "Да  ничего. Натанцевалась". А  это – мои два  ранения… Это – война… А надо учиться быть нежной. Быть слабой и хрупкой, а ноги в сапогах разносились – сороковой размер".

Клавдия С-ва, снайпер

***

"Тебе это понятно? Это можно понять сейчас? Я хочу, чтобы ты мои чувства поняла... Без ненависти стрелять не будешь. Это - война, а не охота. Я помню, как на политзанятиях нам читали статью Ильи Эренбурга "Убей  его!" Сколько раз встретишь немца, столько раз его убей. Знаменитая статья, ее тогда все читали,  заучивали наизусть. На меня она произвела сильное впечатление, у меня в сумке  всю войну лежала эта  статья и папина "похоронка"... Стрелять! Стрелять! Я должна мстить..."

Валентина Павловна Чудаева, сержант, командир зенитного орудия

***

"Никогда не знаешь своего сердца. Зимой вели мимо нашей части пленных немецких солдат. Шли они замерзшие, с рваными одеялами на голове, прожженными шинелями. А мороз такой, что птицы на лету падали. Птицы замерзали. В этой колонне шел один солдат… Мальчик… У него на лице замерзли  слезы… А я везла на тачке хлеб в  столовую. Он глаз отвести не может от этой тачки, меня не видит, только эту тачку. Хлеб… Хлеб… Я беру и отламываю от  одной буханки и даю ему. Он берет… Берет и не верит. Не верит… Не верит!

Я была счастлива… Я была счастлива, что не могу ненавидеть. Я сама себе тогда удивилась…"

Наталья Ивановна Сергеева, рядовая, санитарка

***

"Пришли в какой-то  поселок, дети  бегают - голодные, несчастные. Боятся  нас… Прячутся… Я, которая клялась, что их всех ненавижу… Я собирала у своих солдат все, что у них есть, что оставалось от пайка, любой кусочек сахара, и отдавала  немецким детям. Разумеется, я не забыла…  Я все помнила… Но смотреть спокойно в голодные детские глаза я не могла. Ранним утром уже стояла очередь немецких детей около наших кухонь, давали первое и второе. У каждого ребенка через плечо  ерекинута сумка для хлеба, на поясе бидончик для супа и что-нибудь для второго – каши, гороха. Мы их кормили, лечили. Даже гладили… Я первый раз погладила… Испугалась… Я… Я!  Глажу немецкого ребенка… У меня пересохло во рту от волнения. Но скоро привыкла. И они привыкли…"

Софья Адамовна Кунцевич, санинструктор

***

"Я не люблю военных игрушек, детских военных игрушек. Танки, автоматы... Кто  это придумал? Мне переворачивает душу... Я никогда не покупала и не дарила  детям военных игрушек. Ни своим, ни чужим. Однажды в дом кто-то принес военный самолетик и пластмассовый автомат. Тут же выбросила на помойку... Немедленно!"

Тамара Степановна Умнягина, гвардии младший сержант, санинструктор.

***************************

И пусть эта писательница получила свою награду - вы можете поддержать ее купив книгу 

или почитать

или скачать

Адольф Абрамович Айга-н-га 

Магія Хаоса 5.0 книга 5:

Гріша-жрець на прізвисько Жеребець 

 Гуманоїд середнього типу (людина,дамаранец), хаотично-злий. Класс обладунку-18(кольчуга, щит). Життів 33 (6к8 + 6). Швидкість - 30 кроків за шість секунд.Сила 14 (спортсмен), швидкість 12(спритний), здоров'я 12(терплячий), розум 11(розумний), мудрість 14(мудрець), харизма 16(красунчик). Мае Захист; Роз +4, Хар +5. Навички: Проповідувати +5, Релігія +2.  Почуття пассивного сприйняття 12.  Мова; загальна, підземна. Небезпека 2 (450 досвіду).   Гріша – заклинатель 6-го рівня. Його зібності до заклинань йдуть від Мудрості (Складність вдачі від заклинань 12, +4 до влучання заклинань). В нього заготовані такі молитви:Закляття (необмежено): приціл,указать [guidance], світло,свет [light], священне пламя, священное пламя [sacred flame], створення чудес, чудотворство [thaumaturgy]1 рівен магії (4 осередка): лікування ран, лечение ран [cure wounds], божественне благословіння, божественное благоволение [divine favour], нанесення ран, нанесение ран [inflict wounds], захист від добра, защита от добра [protection from good], щит із віри, щит веры [shield offaith]2 рівен (3 осередка): вічний вогонь, вечный огонь [continual flame], втримати особистість,удержание личности [hold person], магічна зброя, магическое оружие [magic weapon], зброя духу, духовное оружие [spiritual weapon]3 рівен (3 осередка): прокляття, проклятие [bestow curse], розсіяння магії, рассеивание магии [dispel magic], стражі духу, духовные стражи [spirit guardians] Мульти-атака. Гріша робить дві атаки своїм ціпком +1.Ціпок +1. Рукопашна атака зброею: +5 до атаки, досягаемість півтора метри, одна ціль. Влучення: дробящий урон 7 (1к8 + 3). 

  Стічна чума це загальна назва широкої категорії хвороб процвітаючих в каналізаціях, смітниках і застійних болотах які переносяться істотами що живуть в цих місцях такими як щури, люди і отіджі.Якщо гуманоїда вкусить істота, що переносить цю хворобу, або якщо він вступить в контакт з брудом або відходами, що містять цю хворобу, істота має досягти успіху в рівні здоровья( з шансом на 11 до 20 на хороший результат), інакше воно стане зараженим. Через 1-4 дня симптоми стічної чуми проявляються на хворій істоті. Симптоми включають втому і судоми. Хвора істота отримує одну ступінь виснаження і відновлює тільки половину звичайного числа хітів після сну, і не відновлює хіти в кінці тривалого відпочинку. В кінці кожного тривалого відпочинку заражена істота має зробити іспит здоровью зі складністью 11 із 20. При провалі воно отримує одну ступінь виснаження. При успіху виснаження істоти зменшується на одну ступінь. Якщо успішна діагностика показуе що ступінь виснаження хворої істоти нижче 1, істота зцілюється від цієї хвороби. Послідовники Святого Солларс, Двічі Мученика, вибрали своїм будинком монастир Жовтої Троянди. Він знаменитий всьому континенту зборами творів Ільмаретіанского мистецтва, історіями про землі Кривавого Каменя і сховищем архівів, родоводів. Монастир завжди був бастіоном цивілізованої культури в цьому небезпечному регіоні Фаеруна і не піддавався загрозі багато століть.Висота гір Кам'яного Шпиля і льодовик Білого Хробака ізолювали монастир від мирської суєти.Він став би ідеальним місцем для створення елементальних вузлів повітря - джерел неймовірної руйнівної сили для тих, хто знає, як її приборкати. Як тільки культ виючого Вітру дізнавсяпро існування монастиря, то вирішив отримати над ним контроль і створити всередині елементальнийвузол. Після створення вузла елементальні культи зазвичай створюють елементальних маяк, за якимвони наглядають і захищають. Елементальний маяк не існує в цьому світі, і тому, щоб перенести його з власного плану і змусити парити в повітрі, потрібно створити величезну бурю і керувати нею. Цей ритуал вимагає багато елементів повітря і зруйнує весь монастир, якщо допустити хоч одну помилку. Культисти готові піти на такий ризик, однак знають що буря приверне увагу ріноманітних сил. Тому для успіху їм потрібні час і тайна. Ченці Ільматера завадять здійснити задумане, якщо дізнаютьсяпро ритуал. Напад в лоб занадто ризиковано, не кажучи про увагу, яку воно приверне.Культистам довелося діяти інакше... Вітер може бути тихим і непомітним. під керівництвом людини, відомого як Бладвінд, культисти проникли в монастир, як невідома отрута. Культу навіть не потрібен був повний контроль:його впливу виявилося досить, щоб наставляти на хибний шлях чесних ченців... Монастир - величезний масивний лабіринт, в основному без людей. Проникнути в монастир нелегко: треба багато терпіння і мати магічні навички. Молоді послушники, відвідувачі монастиря і ледь помітна магія, в кінцевому рахунку, зробили свою роботу. Як тільки це сталося, Бладвінд почав підготовку до ритуалу і працював над створенням маяка,керуючого вузлом. Але вітер рідко залишається слабким і непомітним на довгий час, і ця історія - не виняток. Один з ченців, писар по імені Лана, дізналася надто багато. Культисти напали на Лану і покинули помирати, однак вона вижила і вислизнула в Мулмастер. З тих пір з'явилася величезна буря, і, укупі зі зникненням одного з ченців, вона привертає увагу впливових особистостей...8,26, потрібно проплатити десятину и другі борги, дуже не хотілось виходити монахам з комфортної келії, на сьогодні Григорію видали 200 монет, потрібно було проплатити 140 до 1 числа и лишалось ще кредит на 90 (щоб зарядити магічної сфери)... і потрібно купити капусти. 

 В Григорія було лише ще трошки грибового зілля. Ось уже кожного дня, двадцять вісім років, він постійно вживав курильну суміш з магічних грибів. Якщо він довго не вживав магії грибів, то становився повільним, злим, грубим і жорстоким... Досить часто він вживав рисидіум(магічний порошок), що трохи допомагало ... але рисидіум було тут дуже важко знайти... місцевий аналог був надзвичайно дорогий й дуже поганої якості... 

  Клірик заніс гроші в храм і отримав там цілий рюкзак делікатесів... земляні горіхи, лущене соняшне зерно, з рослининною оліею і з дуже гострим соусом(томати, солодкий перець, перець-чілі) - пісна страва що була основним компонентом сухого пайку на 10 днів. До пайку входили кубики з рибним і мясним бульоном, сухарі і солодкі галети, мед з лісними горіхами, чай і шоколад... Гриць поїв майже одразу весь шоколад... на 50 монет жрець купив 2 головки капусти, свіжу булку хліба, мішечок цукру, пару кілограм гороху, свічок, папір і дві пляшки монастирського вина. Свята вода коштувала дуже дорого, вже не кажучи про магічні елексири і освячену зброю. Біля одного дому, з подвір'я Гріша вкрав дорогий і теплий шалик. Зима близько... 

 Гріша завітав до "Сірої Устриці" - рибного ресторану в гавані. Більшу частину припасів він продав тут. Цей заклад був відомий великими порціями їжі пристойної якості за розумною ціною, і тому він користувався популярністю у солдатів, торговців і ремісників. Купці і капітани часто використовували ресторан для ділових зустрічей. «Сіра устриця» являла собою великим кам'яним будинком поруч з гаванню. Її помітний дерев'яний знак у вигляді устриці заклично розгойдувався на сильному вітрі. Усередині ресторану було тепло і сухо, вогонь печі зігрівав велику загальну кімнату. В обідню пору тут було сильно завантажено... Коли Гриць попитав про роботу, поговорив з капітанами суден і місцевим персоналом - миттєво направили і відвели його для зустрічі з лордом Гарвілом, в персональну кабінку. Гарвей - чорнявий величний чоловік в дорогому одязі, з ним в кабінці ще був Дорнан Бєлобородов, міцний, так само дорого вдягнений дварф. Лорд Гарвей Держ - старший син сім'ї Держ, впливової родини в Мулмастере, чия репутація в останні місяці була трохи заплямована. Сам Гарвей все життя намагався свою репутацію підтримувати бездоганною, він був відомий як прагматична, амбітна і працьовита людина, незважаючи на те, що йогоочікування від співробітників і клієнтів були дуже високі, з великим бажанням більшість найманців працювали на нього, Гарвей рахувався справедливим і завжди дотримувався своїх власних стандартів. Вони піднялися і привітали Григорія, кожний особисто... Звичайно, основною темою, як і на вулицях, була поточна погода. Буря лютувала вже кілька днів. Бували і більш сильні бурі, але жодна з них не тривала так довго, та й кількість дощів викликає занепокоєння населення. Мало хто вважає, що причина такої погоди природні, і чутки про неїпродовжують поширюватися. Трохи зіпсованого майна і невеликий спад торгівлі - поки єдині наслідки бурі на даний момент. Однак така погода не йде на користь посівам, і люди серйозно стурбовані втратою врожаю і повним крахом морської торгівлі. Вони розповіли що зустріч присвячена потенційно небезпечній місії з пошуку причин дивною погоди, але відмовилися розповісти про неї поки слуги не занесли їду і випивку у кабінет. Трапеза відбубалась поволі, з екзотичними блюдами і напоями, під тріо бардів і гімнастку. Поки насолоджувалися десертом - Гриця розпитали про минуле... Той розповів як був рабом дроу і як в підземному лабіринті, в поселенні з назвою Відстійник, зумів побудувати храм і привернути дюжину послідовувачів... згадав кумедну історію про свою вчительку:"Високорівневий жрець кастуе низькорівневе заклинання за допомогою максимальнорівневого вузла святої Сили. Всі дивляться на неї як на безумну. 10 ворогів провалюють вдачу і підпадають під заклинання Наказ, жрець всміхнулась й наказала - "Срати! Але найсмішніше - саме це принесло перемогу легіону. Так як на той момент ним командувала жрец. Тисяча легіонерів почала сумлівно серти... а потім на ворога напала сотня берсеркерів що бігли без штанів. В цей час загін кавалеристів напав на лівий флан, вони вбивали і стягували штани з трупів. По всьому фронту виступили загони двух обісраних полків, наполовину без штанів, половину в засраних... побачивши це і почувши нестерпний запах ворог здригнувся і теж почав сратися... і бій був програнний, сотні бійців полягли з брудними штанцями... при тому що у легіон були лише дві втрати - від дезинтерії." Гарвей згадав, що сьогодні пізніше він збирається зустрітися з послідовницею Ільматера, яка нібито знає більше про те, що відбувається, і він був би щасливий, якби всі приєдналися до нього... Ільматер, Зломлений Бог. Він є законно-добрим божеством витривалості, мучеництва і страждань. Він дає підтримку і допомогу пригнобленим і переслідуваним, закликаючи їх до терпіння. Інших він закликає допомагати, приймаючи тягар страждають на себе. Він - втілення співчуття і вічний ворог страждань. Будинок страждань був присвячений Ільматеру. Цей храм також функціонував в якості притулку для бездомних і лікарні. Він був розташований в найбіднішій частини міста на сході від гавані. Про Лані там майже нічого було не відомо, за винятком того, що вона недавно прибула в цей краї з монастиря Жовтої Троянди і вона поклоняється Ільматеру. Вона не дуже балакуча, але люди чули, як вона з презирством відгукувалася про нову примху, яка називається «Жовте Дихання». 

 Сьогодні у Григорія був день народження... зранку його привітала коханка. На обід до нього завітало більше дюжини друзів... на вечерю "сіра устриця" була забита гостями що прийшли поздоровити іменинника з сорокачотиреріччям... І всі вони заразилися хворобою що прояве себе через чотирнадцять днів. 

 Йому подарували декілька кумедних речей: Дварфський підручник по статевому дозріванню, для тих кому за сорок. Бочку зілья від імпотенції. Статую нагої дроу, в натуральну величину.

Вітання від патріотів!

Найвища вершина Північної Америки – гора Деналі.

Небольшая подборка синонимов, забытых пословиц и слов. ^^

Дметься, як жаба на кладці.

Роздайся, море, — жаба лізе!

Надувся, як тісто в кориті.

Ходить, як індик переяславський.

І півень на своєму смітті гордий.

Хвалений борщ надвір виливають.

Бо́язко, бо́язько, присл. — Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 18).

Жа́ско, присл. — Боюся, бо вже ніч, — жаско мені буде додому йти. (Ковельск.)

Жа́хно, присл. — Ленський пада; все імлою Заслалось; жахно продзвенів У пітьмі крик... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1947, 127).

За́пко, присл. — У лісі так запко. (Н. Вол.)

Ля́чно, присл. — Туди не ходять люде, там страшно, лячно всюди. (Млак. 71.)

Мо́торошно, присл. — В темряві моторошно бряжчала зброя, непокоїлися коні (Михайло Стельмах, I, 1962, 636)

Маркі́тно, присл. — Чим ближче до хати, тим йому ставало маркітніше (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 258)

Пу́дно, присл. — Лячно, пудно, страшно на душі, на серцю (Олександр Білецький)

Скума́сно, присл. — Лише пес дідів скумасно вив на пласкій вершині зчахнутої кручі (Володимир Дрозд)

Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А.Кримський, С.Єфремов) 

Вы́скочка – ви́скічко, ви́скочень (р. -чня), ви́хватень, ви́хватько, (ж.) вискаку́ля (р. -лі); (социальный) ви́панок, доробке́вич, скоробага́тько; (временщик) скоропа́дько, скоропа́да (общ. р.). [Його́ звуть по-ву́личному Ви́скічко ще од ба́тька, бо ба́тько ду́же люби́в виска́кувати перед пана́ми. Всі дівча́та мовча́ли, ті́льки на́ша вискаку́ля знов ви́скочила. Це ви́панок, ви́бився в пани́ з на́ших-таки́ про́стих мужикі́в. Яки́й ви́хватько знайшо́всь!];

Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)

Выскочка – (о человеке) ви́скочень, -чня;

Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)

Висіка́ка, -ки, м. Дерзкій, нахалъ, выскочка. Ого! провчу я висікаку! Котл. Ен. IV. 34.

Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)

Вы́скочка = висїка́ка, ви́тичка. С. З. Кот. — Я нарошно йому спускала, а він і ноги розіклав! Ото! провчу я висїкаку! Кот. — На вы́скочку = на пока́з, на ви́передки, напере́д усїх.

"Справжні" монархи не сприймають імператора-випинка-висікаку.