День незалежності малюнки

Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Полісся.

Полісся — історико-етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії. Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. 

За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину, північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька —Здолбунів —Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.

Музей народної архітектури та побуту України, поліська пасіка та Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська обл.

Велика кількість лісів і боліт, нестача родючих земель, ізольованість від основних шляхів культурних та економічних зв'язків, робило цей район у минулому одним із найбільш відсталих на Україні. Бідність економічних ресурсів Полісся, соціальний гніт та злиденне існування трудового селянства створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX ст. багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків.

Музей народної архітектури та побуту України, окружний двір із села Солов'ї, Волинська обл.

Основний традиційний будівельний матеріал в цьому районі - дерево, а основний конструктивний прийом, що тут застосовується здавна, - зруб.

Народне будівництво північних районів відзначається граничною простотою і навіть деякою мірою аскетичністю архітектурного рішення, відповідно до конструктивних та функціональних вимог Народний майстер дуже стримано застосовував і декоративні засоби оздоблення Інтер'єрів та екстер'єрів. Єдине, що привертало його увагу, були фронтони у західних районах Полісся, які прикрашалися скромними елементами глухого різьблення чи контурної порізки, та завершення вікон у центральних і східних районах Полісся, що оздоблювались традиційними для українського народного декоративного мистецтва стародавніми мотивами геометричного різьблення по дереву.

Звичайно завершення вікон та віконниці фарбувалися у світлі тони (білий, блакитний), завдяки чому ставали добре помітні на темному тлі рубленої стіни (східні райони). В окремих випадках віконниці розписують застосовуючи переважно елементи геометричного орнаменту, що надавало фасадам сільського житла більшої привабливості і мальовничості (центральні райони Полісся).

На західному Поліссі своєрідно вирішуються також завершення фронтонів двосхилих дахів, що прикрашались контурною порізкою кінців вітряних дощок, які формою нагадували голови коней або якихось химерних істот.

Стіни сільського житла Полісся вирішувались, як правило, у відкритому зрубі, який у більшості випадків білили і лише в окремих районах північного Полісся він мав природний колір і фактуру дерева. Це стосується лише стін жилої частини хати, стіни господарчих приміщень (сіни, комора), що робились також із зрубу, завжди мали природний колір дерева.

В різних районах Полісся народне житло має свої особливості у формі даху (на заході поширені дво- та чотирисхилі дахи, на сході тільки чотирисхилі), розташуванні вікон на фасадах, характері тектонічної структури рубленої стіни і рішенні архітектурних елементів та деталей.

Досить скромним і стриманим був також інтер'єр народного житла на Поліссі, особливо на заході. Лише в окремих районах можна зустріти різьблення на сволоку, своєрідні типи меблів, особливо мисників, бокові стінки яких мали елементи контурної порізки, характерне рішення груби - у вигляді стіни, що прикрашалась пластичним оздобленням. Значну роль в інтер'єрі поліської хати відігравали також декоративні тканини і особливо вишивані рушники.

Схематичні малюнки з книги  "Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" (1972 р.), В.П. Самойлович:

Хата з села Дідковичі Коростенського району Житомирської обл.

Етнографічний регіон Полісся відображає хата перевезена з села Дідковичі Коростенського району Житомирської області, збудована у другій половині ХІХ ст. та має традиційне для даного періоду трикамерне планування: хата (світлиця)-сіни-комора.

Складена хата з двох окремих зрубів, що виготовлені із соснових плашок-осередків, з’єднаних між собою замками. Осередок – середня частина стовбура. Найцінніша нижня частина – окоренок, а верхня – вершок, з якого здебільшого будували господарські приміщення. Використовували виключно дерево, з якого не брали живиці. Ширина плашок від 45 до 57 см. Нижній вінець (підвалини) – дубовий, решта 7 – соснові. Шви між плашками заповнювалися мохом під час накладання вінців, згодом їх замащували білою глиною ззовні та зсередини. Цією ж глиною замість вапна побілена світлиця, як ззовні так і зсередини.

В світлиці праворуч від входу стоїть піч з глиняних вальків. Дим виходить через отвір в стіні, що розділяє хату та сіни й через дерев’яний комин. Стеля й дах тримається на одному повздовжньому сволоці, на якому лежать три поперечні сволочки та дощата стеля, утеплена шаром глини 25-30 см. Ліворуч від дверей світлиці встановлений посвіт – конструкція для освітлення приміщення за допомогою соснової лучини. Складається з дерев’яної труби, що вставляється в отвір у стелі та глиняного горщика. В хаті три шестишибкові вікна: два на центральному фасаді, орієнтованому до південного сходу, та одне на лівому причілку, розвернутому до південного заходу.

Правий зруб хати двокамерний під сіни та комору. Сіни мають наскрізний прохід: двері на чільній та тильній стіні на кованих завісах. Стеля відсутня. В коморі стеля з соснових дощок, проте, на відміну від світлиці, не утеплена глиною. Дах споруди двосхилий покритий драницею.

Посилання на джерела:

http://etno-selo.com.ua/ua/muzej/ekspozytsiia/polissya

http://www.hllab.dp.ua/Store/texts/jitlo/bud.htm

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F

Українська кухня на різдвяні свята

Хотя Святой Вечер приходится на последний день Рождественского (Филипповского) поста, и все блюда, которые к празднику готовят хозяйки - постные, и называется она "багатою вечерею", потому что стол в этот вечер богатый на 12 блюд.

Главное рождественское блюдо - кутя. Кутя - обрядовое поминальное блюдо. Готовят ее из молотой пшеницы, риса, овса или ячменя и сладкой добавки - меда, сахара, изюма, варенья, цукатов, сухофруктов (зерно в куте символизирует вечную жизнь и достаток, а сладость - символ райского блаженства). Во многие виды кути обязательно входит сироп из меда, приготовленный на воде и отваре из крупы, конопляного молочка, а также орехи, мак, пряности.

Части кути, как правило, готовят отдельно: зерно или крупу отваривают в большом количестве воды или варят рассыпчатую кашу, затем добавляют сладкую часть и добавки. После соединения всех компонентов кутю прогревают в течение 10 мин (kучше в глиняном горшке).

В зависимости от количества добавленной жидкости кутя может быть полужидкой или рассыпчатой. Настоящую кутю варят из зерен пшеницы, она должна быть полужидкой, и едят ее ложками. Пшеницу предварительно готовят следующим образом. Сначала зерно толкут в деревянной ступе, подливая по чайной ложке теплой воды, чтобы оболочка зерна полностью разрушилась. Затем ядра отделяют от плевел, просеивая и промывая. И только после этого варят на воде из чистых зерен кашу.

Различают постную и скоромную ( «багату, щедру») кутю. Постную кутю ели в Крещенский и Рождественский сочельники, а также в поминальные дни, а на крестины и другие праздники - скоромную (на молоке, сливках, с большим количеством масла). Обрядовое значение имеет преимущественно постная кутя.

Вторым блюдом после кути считают густой узвар из сушеницы - из груш, яблок, слив. Некоторые добавляют черноплодную рябину, малину, вишни. На стол подают картофельный постный салат с луком, фасоль "толочену", то есть отварную и перемолотую через мясорубку, домашний хлеб, пироги и кисель.

Традиционно на Святу Вечерю стол украшали 12-ю блюдами, чтобы "задобрить" каждый месяц в новом году, чтобы он был щедрым.

Перечень традиционных блюд, которые готовят на Рождество:

- Кутя

- Постный борщ (с ушками, с грибами и черносливом)

- Грибова юшка

- Вареники (со сливами, грушами, капустой или картофелем)

- Голубцы (с пшеном, с картошкой, с гречкой, с рисом и тушеной морковью и пастернаком, с рисом и грибами, или голубцы под грибным соусом)

- Маринованная сельдь

- Маринованные грибы

- Жареная или заливная рыба

- Тушеная капуста (с грибами, с фасолью)

- Фасоль

- Узвар

- Пампушки.

Также могут быть:

- Городина (морковь, буряк, капуста), яблоки, груши, сливы (иногда соленые)

- Салаты (из свеклы и чищеной сельди, из соленых огурцов, кислой капусты и лука, из белой фасоли)

- Фаршированные бурячки

- Шухи

- Капустник, заправленный маслом и пшеном

- Старинный гуляш

- Сиченики из гороха

- Фасолевые блины

- Постные деруны

- Вареный картофель, смазанный толченым чесноком с маслом

- Гороховая каша

- Пшенная каша с грибной приправой на растительном масле

- Банош

- Запеченная рыба с грибами

- Пирог из рыбы

- Острая приправа из толченого чеснока, черного перца, зеленого укропа, томатной пасты и масла

- Мачанка из грибов

- Сбитень горячий

- Лепешки с медом

- Калачи

- Блины (гречневые)

- Сырники

- Пампушник праздничный (считается блюдом для Духов, которую люди с ними разделяют)

- Варениця

- Кисель

Кулинарные особенности регионов:

На Волыни кутю подают и густую (без узвара), и жидкую. На рождественский стол подают борщ с грибами, картофель в "мундире".

На Галичине кутю варят густую, как каша, и щедро заправляют орехами и маком.

На Ивано-Франковщине к постному борщу с грибами готовят "краплики" - вареники с мелко порезанной селедкой, заправленные жареным на масле луком.

На Закарпатье жарят постные деруны (без яйца), готовят "галамбець" - колбаски из кукурузной каши с поджаренным на масле луком.

На Буковине в кутю добавляют халву.

На Луганщине кутю обычно варят из риса и пекут много пирогов с разными начинками.

Обязательно делают постные голубцы с рисом, гречкой и грибами и грибную подливу.

Джерела: 

https://lyuboml.rayon.in.ua/news/20051-retsepti-strav-na-sviatvechir

https://archive.svitua.org/all-featured/item/6810-yaki-stravi-gotuyut-ukrajintsi-na-rizdvo-12-pisnikh-strav-na-svyatvechir.html 

Ровесник США, або Як виживає найстаріший кінний завод країни

В 80-ти километрах от оккупированного Луганска, в селе Новодеркул, находится старейший конезавод Украины. Он пережил крепостное право, несколько войн, революций, царей и генсеков. Сегодня 253-летнее предприятие, о существовании которого большинство украинцев даже не подозревает, оказалось на грани выживания.

В 2013-м Деркульский завод и еще с десяток подобных предприятий объединили под вывеской ГП 'Коневодство Украины'.

Бюджетных денег фактически не выделяют. Коневоды выживают за счет собственных пахотных земель, на которые давно положили глаз бизнесмены.

Киев-Лисичанск-Беловодск-Новодеркул. Поездом, затем маршрутками по безнадежно разбитым дорогам. 960 километров. Сутки в пути. Добраться из столицы до 'Деркульского государственного конного завода №63'– задача не из легких. Туристы сюда не доезжают. Представители власти бывают крайне редко.

Внимательные пользователи Google Maps в череде спутниковых снимков луганской степи могут разглядеть странные постройки. Они образуют надпись 'Е II' – зашифрованный привет из имперского прошлого, монограмма, означающая 'Екатерина Вторая'. В таком виде местные конюшни сохранились с середины 19 века.

Казенный завод на восточной окраине Дикого Поля появился по указу императрицы Екатерины Второй. Официальная дата его рождения – 25 октября 1776 года. День, когда к речушке Деркул доставили первую партию племенных лошадей.

Сначала 73 лошади, а в 1776 году насчитывалось уже 469. В 1786 – тысяча. Были и арабские скакуны, и ахалтекинцы, и тяжеловозы из Европы.

Деркульский замыкает тройку старейших госзаводов бывшей Российской империи и является древнейшим в Украине. Главной целью были поставки лошадей в армию: в гусарские, уланские, драгунские полки.

В радиусе 20-30 км так называемая 'Беловодская группа конных заводов': Деркульский – 18-го века, а Стрелецкий, Новоалександровский и Лимаревский – 19-го. Эти земли – прародина отечественного коневодства.

Местные старожилы, заставшие немецкую оккупацию в 1942-43 годах, сохранили легенду: летчики Люфтваффе не стали бомбить конезавод, зная, что его основательница – Екатерина, уроженка Пруссии. Правдива эта легенда или нет, но Вторую мировую Деркульский прошел без серьезных увечий. В 50-х прошлого века в погоне за светлым будущим здесь окончательно разрушили Николаевскую церковь 1841 года, но целыми, помимо центральных конюшен, остались усадьба управляющего 1828 года и уникальный манеж 1897-го.

Манеж называют 'японским', внешне похож на пагоду, изнутри – на раскрытый зонтик. Его каркас держится на одном центральном столбе - результат сложной, геометрически выверенной системы растяжек и опор. Манеж по назначению используют до сих пор – для тренировки. Опоры из сибирской лиственницы не менялись с конца 19 века – вечное дерево. Из такого же сделаны сваи, на которых до сих пор держится вся Венеция.

За 253-летнюю историю деркульские коневоды вырастили немало выдающихся лошадей, завоевавших медали и кубки:

– жеребец Гаммураби, английская верховая, в 1906 году выиграл Большое Всероссийское дерби. В 1908-м он стал первой лошадью из Российской империи, которая выступила на полях Британии, родине английских скакунов.

– жеребец Задорный блистал в советский период – 'трижды венчанный', победивший в трех крупных соревнованиях СССР. В 60-е он произвел фурор в США, взял призовое место под Вашингтоном. Тогда американцы предлагали за него 250 тысяч долларов. Но Задорного, конечно, не продали. Он вернулся на родину с именной попоной. В знак того, что Задорный все-таки из Украины, американцы на попону с советским флагом прилепили синюю полоску (знамя УССР состоял из двух полос – красной и синей).

Цена на деркульских лошадей, как и на остальных коней с госзаводов Украины, колеблется в среднем от 400 до 3 тысяч долларов.

За годы независимости ни один из украинских президентов не удостоил деркульский завод своим вниманием.

По словам Павла Бруско, хоть какие-то попытки поддержать племенное дело были при Викторе Ющенко. А до того пришлось задабривать Леонида Кучму подарком – жеребцом по кличке Хмель. Хотя и это не сильно помогло. Коневоды Новодеркула получали зарплату в основном натурой – с окрестных полей.

Сегодня на Деркульском заводе 170 голов. Их обслуживают 54 человека. На содержание работников и поголовья нужно 500 тысяч гривен в месяц. Держатся только за счет пашни. 

Без бюджетного финансирования Деркульский завод переживает самый сложный этап в своей 253-летней истории. В Киеве, похоже, закрывают глаза даже на то, что комплекс деркульских построек относится к недвижимому культурному наследию, а сам завод образовали в год, когда в Америке приняли Декларацию о независимости США.

Ситуация, в которой оказался Деркульский конезавод – красноречивый пример того, в каком убогом положении оказалось все коневодство Украины.

Еще одна проблема: в Украине развалена система ипподромов. Тотализатор, в отличие от стран с развитым коневодством, запретили законом. Полноценной обкатки лошадей нет. Возникает нехватка зоотехников, тренеров, жокеев.

Джерело: https://fromua.news/article/2498104/rovesnik-ssha-abo-yak-vijivaie-naystarishiy-kinniy-zavod-kraini/

ялинка #2

Потрібна підтримка проекту на конкурсі! Проект поданий Центром соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями Подільського району м.Києва.

 Кожний голос дуже важливий для  реалізації проекту реабілітації та іпотерапії для дітей та молоді з ДЦП та аутизмом. 

Мой дом - Украина

Автор Назар Дорошкевич: "Этим видео я хочу обратиться ко всем, кто способен видеть прекрасное, кто в поисках новых ощущений, незабываемых эмоций, к тем, кто в поиске чудесных и сказочно красивых мест. Я уже давно «в деле», но только сейчас понял, что поиск прекрасного заключается не в способности путешествовать далеко и за дорого. Украина - это отдельный мир, в котором есть всё! Густые вековые леса, мудрые и монументальные горные хребты, загадочные ущелья, просторные долины, широкие, и шумные реки, а также кристально чистые озёра. Я хочу лишь сказать: «Приезжайте в Украину, насладитесь нашим гостеприимством, пейзажами, прекрасным климатом и создайте для себя одно из самых запоминающихся приключений в жизни!»

1. Писаный камень

2. Белая скала

3. Мыс хамелеон

4. Мыс меганом

5. Актовский каньон

6. 48.946385,27.867553

7. Карьер «ИНГОК»

8. Дакота

9. Фиолент 

10. 44.650230, 33.825571

11. Догяска

12. Алешковские пески

13. Арбузинский каньон

14. Домик рыбака Житомир

15. Догяска

16. Драгобрат

17. Тарханкут 

18. Скалы Довбуша

19. Базальтовые столбы

20. РЛС Памир

21. Херсонские горы

22. Ворожеска

23. Коктебель

24. Букский каньон

25. Ай-Петри

26. Таракановский форт

27. Долина Привидений

28. Арбузинский каньон

29. Актовский каньон

30. Кадыковский карьер

31. Генуэзская крепость

32. Туннель Любви

33. Балаклава

34. Алешковские пески

35. Баунти

36. Буковель

37. Южный

38. Коростышевский карьер

39. Аджигольский маяк

40. Аскания-Нова