День незалежності малюнки

4 марта - день рождения Владимира Ивасюка

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Вытынанка

Вытынанка - вид украинского народного декоративного искусства. Название происходит от слова "витинати", то есть вырезать. Это орнаментальные украшения жилья, ажурно или силуэтные истреблены ножницами, вырезанные ножом из белой или цветной бумаги. При изготовлении бумажных вытынанок использовали геометрический или растительный орнамент, иногда и изображения животных, людей, предметов быта и зданий. Бумага складывалась в несколько раз: от двух до восьми. В древности такие изделия использовали для отделки стен, окон, полок, груб (печей - прим. Ред.), печей. Как правило, традиционная вышивка содержит сюжет: по ней можно было прочитать, что происходит в селе, кто родился, где свадьба, какие были праздники. Несложные для освоения приемы вытынання и недорогой материал дали замечательные образцы прорезного бумажного декора, в котором воплощены вечные символы природы, коллективный опыт познания мира, богатство фантазии.

Первые вытынанки появились в VII-ХII веке в Китае, на родине бумаги. Накануне праздника весны китайские женщины наклеивали на окна традиционные бумажные узоры, сюжеты в виде драконов, цветов, различных символов. В Западной Европе вытынанки были подобны графическим изображениям, это были аппликации на одном целом листе бумаги. Славянские народы использовали вытынанку основном как декоративный элемент в народных традиционных орнаментах. Встречаются вытынанки в артефактах кочевых народов Алтая, на севере Европы, Балканах и у славян.

В Украине предшественниками этого вида искусства были вытынанки из кожи, ткани. Известный всем кептар (кептар - безрукавный меховой полушубок, который с давних времен используется населением Карпат и Прикарпатья) и по сей день, кроме обильной вышивки, щедро обшивается различными вырезанными из кожи деталями. На Полтавщине до середины ХХ века верхняя женская одежда-юпка декорировалась аппликациями из бархата или другой ткани. Часто это были изображения древа жизни, симметричных стилизованных ветвей, декоративных элементов. 

Первые бумажные вытынанки появляются в Украине в XVII - XVIII веках. Это были подкладки для печатей, так называемые "кустодии" - небольшие кусочки белой бумаги с ажурно вырезанными краями, служившие подкладкой и отделкой для канцелярских печатей в середине XVI в. Ажурно обрезали только края, центр оставался для оттиска печати. Когда в середине XIX века бумага становится достаточно дешевой, украшение-вышивка надолго входит в быт горожан и крестьян. Ее можно было видеть в домах на окнах, стенах, балках, на печи. Иногда она заменяла собой настенные рисунки. Вышивка стала популярным украшением украинского жилья.

Вытынанки появились на территории Украины в отделке сельских домов в середине XIX века. Широкую известность вытынанка в ее классическом понимании в Украине приобрела в XIX-XX веке. Хотя вытынанки встречаются практически по всей территории Украины, но наиболее распространены они были на Прикарпатье, Подолье и Поднепровье. Различными в регионах были не только изображения, но и то, как их располагали в быту. На Подолье, например, вытынанки выполняли роль своеобразных обоев или ковров, также использовались как занавески. На Прикарпатье ими украшали стены вокруг окон и балку (балка, поддерживающая потолок в зданиях).

При всем сходстве, вытынанки разных местностей имеют самобытные черты, присущие только этому определенному региону. Так, вытынанки западных областей размыты и мелко орнаментированные, как и писанки и рушники. Подольские вытынанки продолжают традиции народных ковров, гончарных росписей, вышивок. Вытынанки Днепропетровщины перекликаются с петриковской росписью и в каждом бумажном украшении просматривается лицо отдельного мастера как творческой личности.

На праздники украинцы делали особые вытынанки: в виде снежинок-звездочек, креста, в виде барвинка или фигур ангелов. Вытынанка-крест был оберегом, ее цепляли на балку, где висела детская колыбель. Особенно распространенным в украинском доме было убранство должников и полок для посуды. В виде салфеток с ажурно вырезанными краями они украшали полки буфетов и тумбочек, служили вместо занавесок на окнах даже в городах в трудные для государства времена, особенно после войны. На простенках между окнами в украинском доме висели вытынанки с изображением "древа жизни". На ветвях этих деревьев часто размещаются птицы, внизу у дерева можно увидеть человеческие фигуры или силуэты зверей. Это символ семьи, рода и является типичным для всех регионов Украины.

В 60-70-е годы ХХ в. промышленные красочные ткани, ковры и другие декоративные украшения вытеснили вытынанки из обихода. Поэтому их стали использовать изредка в форме новогодних украшений-снежинок на окна и елку.

Ажурная - изображение размещаются в проемах;

Силуэтная - изображение выступает силуэтом;

Одинарная - изготовлены из одного листа;

Сложная - формуляр, из нескольких листов бумаги и поэтому всегда многоцветная.

Одинарные - выполнены из одного листа бумаги - встречаются во всех странах, где практикуют вытынання. Такие вытынанки одноцветные, отмечаются обобщением орнаментальных мотивов и значительной декоративностью форм. Большинство из них (ажурные, силуэтные) имеют рапортное строение, полученное благодаря симметрии и ритма. К одинарным относятся и вырезанные из бумаги "фигурки" людей, животных и птиц. При их изготовлении не применяли ни симметрии, ни рапорта, а вырезали по контуру, придавая изображению силуэтного характера. Вытынанки из многих частей всегда сложные и полихромные, их изготавливали из нескольких листов разноцветной бумаги.

Комбинированные произведения - малочисленная группа украшений, содержит, кроме, собственно, вытынанок, росписи и бумажные цветы. Встречаются в виде занавесок только в Украине (Закарпатье, Западное Подолье).

По способу выполнения различают накладные и составные:

В основе первой всегда лежала одинарная, которая формировала ее симметрию, ритм, ажурность и тому подобное. Самый распространенный образец накладной вытынанки - «солнышко»: на розеточную одинарную накладывали центрично близкие по форме, но каждый раз меньшие красочные кружочки, звездочки. Составные вытынанки - произведения значительных размеров, орнаменты и изображения которых гармонично складываются из отдельных элементов в единое целое. На Прикарпатье и Подолье во второй половине XIX в. из маленьких вытынанок укладывали на стенах картины. Также на Поднепровье (с. Петриковка) мастера сначала вырезали "веточки", "цветы", "листочки", "птички", "фигурки", а тогда располагали их на плоскости стены или картона в виде живописных "букетов", "вазонов", "ковриков". Аналогично работали польские мастера ловицкой ячейки, создавая красочные "выклыянки".

Вырезание из бумаги ножницами - самая распространенная техника, позволяла мастерам достичь плавности линий, изысканности контуров и силуэта, большой ажурности. Кончиками ножниц они вырезалипо краям "зубчики", "бахрому", "ужика", а широким разворотом сторон делали размашистые нарезы, ловко поворачивая и покручивая в руках сложный лист бумаги.

Большинство произведений вырезания в разных странах создана на основе устойчивых структур и закономерностей симметрии: зеркальной, центрально-вращающейся, ленточной трансляционной и сетчатой. Самая распространенная симметричная структура, при составлении бумаги на две равные части давала зеркальное воспроизведение декоративного мотива.

Техники изготовления:

При изготовлении многих видов бумажных украшений ведущее место принадлежит ножницам. Техника витинання ножницами дала мастерам широкий диапазон выразительных возможностей, при этом достигаются плавность линий, выразительность силуэтов, большая ажурность. Кончиками ножниц витинають по краям, а широким разворотом сторон делают большие надрезы, в соответствии проворачивая и прокручивая в руках сложенный лист бумаги. Поэтому в художественном вырезании различают следующие технические подвиды: вытынанки, изготовленные ножницами, вырезанные ножом, штемпельковые, отщипанные и комбинированные с росписью, аппликацией и тому подобное.

Мастера того времени были убеждены в том, что вышивки в системе домашних украшений имели апотропейное значение. Каждый знак, а именно так надо понимать обобщенные мотивы бумажного декора, отвечал за прагматическую защиту жилья, людей, животных, всей животворной среды. Не случайно значительная часть геометрических знаков связана с солярной символикой. «Древо жизни», «птицы», «кони», обобщенные женские фигуры - унаследованные из языческой мифологии славян. Народ издавна верил в их способность предотвращать беду, приносить добро.

Известные мастера украинских вытынанок Дмитрий Мымрик (Тернопольская область), София Приймак (с. Петриковка Днепропетровской области), Любовь Процик (Львов), Людмила Лузгина (Запорожье), Галина Хмель (Киев), Андрей Пушкарев (Днепропетровск).

Детям особенно полезны занятия этим искусством. Вытынанка развивает мелкую моторику, пространственное мышление, художественный вкус. Украинские народные вытынанки - яркий, своеобразный вид народного декоративного творчества, которое имеет глубокие и богатые традиции. Им присущи силуэтно обобщенное изображение, четкий узор, зеркальная симметрия, лаконизм формы, ограниченность деталей, спокойный ритм, отсутствие натурализма, логическое соответствие между формой, материалом и техникой изготовления.

Сегодня появилась новая разновидность вытынанки - сувениры в форме листовок, буклетов, экслибрисов, настенных украшений.

Долгое время этот вид искусства считался вымирающим. Однако мастерица из Львова Дария Алешкина нашла новый способ привлечь внимание к украинскому ремеслу, создавая вытынанки для современных интерьеров, общественных учреждений и обложек для книг. Женщина создает большие по размерам вышивки-занавески, которые уже покорили Польшу, Францию ​​и даже Южную Корею.

 Джерела:

Борщ від Khadzima

Шановні панове та панянки, вирішив поділитись рецептом справжнього українського борщу у фото. Оскільки у мене зараз на кухні треш і угар, то буду максимально концентруватись саме на продуктах. І хотів подякувати юзеру Sabeer за рекомендацію телефона Honor 9, який покращив якість фото у порівнянні з попереднім. А також вибачитись, бо забув зробити фото нарізаних картоплі та капусти.

Перше, беремо яловичі реберця, приблизно 650 грам:

І ставимо їх у воду на вогонь:

Бульйон через 2 години:

І через 3 години:

Далі, виймаємо м'ясо з кістками і кладемо їх охолоджуватись.

Додаємо картоплю і після цього виймаємо і викидаємо кістки з м'яса. Зазвичай я потім просто повераю м'ясо у воду, але оскільки готую не на 6л, а на 4 то цього разу я вирішив ще яловичину додатково нарізати:

І також додаємо до кастрюлі. Після чого беремо 1 буряк, миємо його:

Я його обов'язково ледь прогріваю на пательні. Зазвичай беру або вершкове масло або витоплене сало. Але оскільки така нагода, та й я вирішив згадати Шевченка:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Тож вирішив посмажити на оливковій олії:

Для того щоб буряк не втратив колір треба додати зовсім трохи винного оцту. Я брав свій улюбленй:

Склянка.

Pepsi

Далі я обов'язково засмажую моркву та цибулю, бо вважаю, що борщ з відвареними морковою та цибулею можна зливати прямо у каналізацію.

Беру 3 невеличкі моркви. Чищу.

Тож оновлюємо напій:

І починаємо смажити:

Через 3-5 хвилин беремо томатну компоненту, хтось бере томатну пасту, хтось томатний сік, а я беру Чумак:

Далі смертельний номер. У липні скінчився мій попередній соус Blair's Mega Death, але мені доставили вже ось це:

150 мл концентрованного пекла, 1 100 000 заявлених SHU. обережно додаємо його до борщу:

Я хотів спобувати у ступці приготувати сало з часником, з залишків того, що робив за рецептом alien4ever але нічого путнього не вийшло. Профдеформація, я звик у ступках розтирати лише кристалічні речовини. Тому просто придбав ось таку штуку:

Де в Україні айтішнику жити добре. Рейтинг міст DOU

На месте памятника Ленину в Киеве создадут арт-инсталляцию

На месте бывшего памятника Ленину в Киеве реализуют проект временной художественной интервенции.

Проект будет реализован фондом Изоляция с 3 по 17 мая 2017 года. Каким он будет, выберут сами жители. С 3 по 9 апреля на сайте Изоляция проходит голосование, участие в котором может принять каждый желающий.

Выбрать предлагают из четырех проектов, отобранных международным жюри конкурса, в которое вошли художница Синтия Гутьеррес (Мексика), искусствовед Евгения Моляр (Украина), директор Департамента культуры КГГА Диана Попова (Украина), архитектор Год Роуботам (Великобритания) и куратор проекта Общественная соглашение Екатерина Филюк (Украина).

De Pedestal (художественный дуэт Afterall, Италия)

Мне нужен герой (Милена Вучкович, Сербия)

На пустом постаменте предлагается установить мощный прожектор. Он должен быть включен целый день, но наиболее заметным становиться только ночью. Прожектор вращается и освещает объекты вокруг - дома, деревья, машины. Происходит поиск нового героя. Таким образом подчеркивается отсутствие простых и четких решений и необходимость видеть вещи в ином свете.

Ритуалы природы (Иса Каррильо, Мексика)

Героев не существует (Микита Шалений, Украина)

Украинский художник предлагает с обеих сторон постамента установить, как в библиотеке, два ряда книжных полок с небольшими досками. Перед каждым рядом располагаются корзины с мелом и углем.

Каждому желающему предлагается нарисовать или записать на доске то, что он/она хотели бы забыть с помощью мела. Или то, что важно помнить - с помощью угля. Доски с записями будут собираться на полках как своеобразный архив мнений и желаний жителей города.

Голосование тут: https://izolyatsia.org/social-contract/vote/?lang=uk

Та мить, коли прихильники латинки зайшли занадто далеко. (підказка: підкреслене слово "цілуються").