День незалежності малюнки

7 травня 1840 року народився Петро Ілліч Чайковський (1840-1893) - всесвітньо відомий композитор, диригент і педагог з українського роду Чайок.
Українське коріння композитора досліджує історик Ганна Черкаська:
Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок (Чайковських), його родичами були Гребінки, Гоголі.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії».
Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье. Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня 1840 р. З 10 років він навчався в училищі правознавства. Упродовж років дружив із князем Олексієм Голіциним. У 1864 р. студентом консерваторії Петро Чайковський вперше на запрошення Голіцина приїхав на канікули на Сумщину, в Тростянець, там він написав свій перший симфонічний твір - увертюру до драми О. Островського «Гроза».
У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була».
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні Чайковського любили завжди. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
За деякими пвердженнями, складна психологічна атмосфера навколо сексуальності композитора підштовхнула його до отрути. 6 листопада 1893 р. – у кращий світ пішов 53-річний композитор Петро Чайковський. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Двоє композиторів - Чайковський та Лисенко - козацькі нащадки, обоє з матерями спілкувалися французькою, освіту отримали на чужині, але провідною тематикою творів була Україна, навіть померли в один день 6 листопада.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського.
Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні?».
У неукраїнській Україні не лунають опери Петра Ілліча Чайковського державною мовою.
Цікаві та маловідомі факти про видатних українців зібрані у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.

Сколько разных разговоров было по поводу бедной арки ... 

Высокий замок во Львове: откуда взялся?

Во Львове и действительно существовал замок. Но это было очень давно и это уже другая история. В настоящее время Высокий Замок - это искусственный холм, насыпанный в 1869-1906 годах на вершине Замковой горы во Львове в честь 300-летия Люблинской унии. Сделав это, руководители проекта увеличили высоту горы до 413 м над уровнем моря и она сразу стала видна с большого расстояния. На вершине Копца содержится смотровая площадка, откуда открывается панорама города. И где вам обязательны надо будет сделать фото, когда вы приедете во Львов. Насыпь этот был сделан благодаря меценатском взноса польского политика Францишека Смольки. Но, к сожалению, историки того времени и сам Смолька не предусмотрели, что в результате отсыпки Копца было уничтожено значительную часть остатков Высокого замка, поставило крест на его основательном исследовании этой львовской достопримечательности.

Идея создания земляного кургана в честь празднования 300-летия заключения унии между Королевством Польским и Великим княжеством Литовским 1569 появилась в 1869 году. Мэрия приняла предложение 28 июня. А уже через месяц с лишним, а именно 11 августа 1869, был заложен краеугольный камень с высеченными гербами и надписью:

«Свободные со свободными, равные с равными - Польша, Литва и Русь объединены Люблинской унией 12 августа 1569».

В тот день была торжественно высыпана земля со всех польских земель, а также из могил Мицкевича, Словацкого и генерала Княжевича. Впоследствии толпы поляков свозили землю, ведь считали национальным долгом ввезти хотя бы несколько тачек земли на холм. Такая отсыпка продолжалась несколько лет.

В пятую годовщину начатых работ было устроено торжественное перенесение Льва Лоренцовича на Высокий замок. Это считалось большой честью. В последующие годы для укрепления насыпи было разрушено остатки оборонительных стен замка, того самого настоящего львовского замка. Но все равно иногда появлялись земляные оползни.

Лев Лоренцо́вича — скульптурное изображение льва со щитом, старейшее скульптурное изображение городского символа Львова, установленное в 1589 году на высокой колонне слева от главных ворот ратуши Львова бургомистром Станиславом Шольцем. Скульптор - Андреас Бемер. Лев назван по фамилии городского советника Яна Юлия Лоренцовича, что спас бургомистра Бартоломея Уберовича от похищения шляхтичем Немиричем. Лев держал в лапах щит, на котором был вырезан лавровый венок и надпись на латыни (Ioanni Iulio Lorencowicz S. P. Q. L. (Senatus Populus Que Leopoliensis)), что прославлял подвиг гражданина. После обвала ратушной башни в 1826 году льва сняли, а в 1874 году в пятую годовщину отсыпки копца Люблинской унии на Высоком замке, люди вынесли его на руках до улицы Кривоноса, а затем власти перенесли льва на гору, под копец, где он простоял до начала XIX века. В конце 1990-х - начале двухтысячных лев был в плачевном состоянии, исписан и заброшен. Сейчас его законсервировали и он хранится в фондах Исторического музея, в итальянском дворике. Рядом с копцем Люблинской унии остался постамент, на котором раньше стоял лев. Городская власть Львова хочет создать копии льва Лоренцовича для размещения их в городе, для чего уже сняты образцы со скульптуры.

Аеросвітлина 1930-х років 

Копец Люблинской унии - холм на вершине Замковой горы во Львове, назван в честь 300-летия Люблинской унии. Благодаря Копцу высота Замковой горы увеличилась до 409.5 м над уровнем моря. На вершине Копца содержится смотровая площадка, откуда открывается панорама города.

Сегодня это место - одно из самых любимых как туристов, влюбленных пар, студентов, так и просто львовян. На его вершине установлен флаг Украины, как памятный знак взятию Замковой горы войсками Максима Кривоноса.