Дівчина українка

Навіть якось незвично від того що раніше Схід був більш україномовним, ніж Захід. Як вийшло так що сторіччя потому ситуація протилежна?

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мо­вою релігійну літературу. Це позначилося на книгови­давничій справі в цілому.

Староукраїнська літературна мова силоміць витіснялася російською. Українська мова функці­онувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

З кінця 18 ст. зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський. Тарас Шевченко своєю творчістю під­ніс українську літературну мову до рівня загальнонародної.

Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості Пантелеймон Куліш, І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

У 60—80-х рр. 19 ст. розвиток української літературної мови галь­мувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876).

З початку 20 століття українська літературна мова була представлена не тільки у художній, а й у науковій та публіцистичній літературі. Особ­ливо бурхливо вона розвивається після віднов­лення української державності (1917) і практично до кінця 1-ї третини 20 ст.

Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури.

З її допомогою виросла нова українська інтелігенція.

І хоч у роки більшовицьких репресій робилося усе, щоб загальмувати процес роз­витку української мови, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової ін­формації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часи застою: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

1989 року завдяки зусиллям патріотичної української громадськості BP республіки прийняла Закон УPCP "Про мови в Українській PCP", який на­дав У. м. статус державної. Цей статус закріпле­но в Конституції України 1996.

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).

Кримський півострів. Курманський район

Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра. 

Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.

Кіровоградська обл. Олександрійський район

Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством. 

Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили. 

Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.

Вінницька обл. Крижопільський район

Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.

Житомирська обл. Баранівський район

Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".

Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.

Одеська обл. Кодимський район

Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». 

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини. 

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.

Собственно песня "Гей соколи" в исполнении Хатсуне Мику

Вітаю шановне панство з Днем соборності України!

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

https://ru.wikipedia.org/wiki/День_соборности_Украины

Мавка

День Гідності та Свободи

Дівчина з національним прапором закликає проїзджаючих автомобілістів долучитися до акції протесту. Перші дні Майдану. Ще ніхто не уявляв, що нас чекає. Дівчина з друзями верталася не то зі свята, не то з весілля. Вони підійшли, подивились, що відбувається на Майдані, послухали, поспілкувалися. Після цього вона попросила в когось прапор і стала біля дороги, намагаючись звернути увагу людей, що проїжджали по Хрещатику в машинах. Все відбувалося під прохолодним осіннім дощем, але це нікого не хвилювало.

01.12.2013

Демонстранти сплять на підлозі храму під час всенощної служби, сховавшись від переслідувань. Перша ніч після розгону студентів, люди намагалися відпочити і зігрітися, прихистком для них стала церква. Священики ходили навшпиньки поміж людей. Відбуваючи нічну службу, памятаю як я боявся налякати людей звуком затвору камери.

11.12.2013

Прохід до Адміністрації Президента цілодобово охороняли солдати внутрішніх військ. Дівчата-мітингувальниці намагалися схилити силовиків на сторону народу. Эту фотографию я сняла рано утром на Банковой. Люди принесли розы к ограждению возле Администрации Президента. Цветы выглядели торжественно и нелепо. Но невероятно красиво.

Фото Ганна Грабарська 

11.12.2013

Дівчина вдома спостерігає за спробою розгону Майдану. Інтернет-трансляції з ключових точок протестів велися волонтерами і журналістами цілодобово. В цей день відбулася перша серйозна спроба зруйнувати барикади і розігнати мітингарів. Солдати внутрішніх військ і Беркут проривалися з вул.Михайлівської та вул.Інститутської. Штурм почався опівночі. Завдяки інтернету за декілька годин "захисників" стало в рази більше. Сутички тривали до 9-ї години ранку. Это было больше похоже на фильм ужасов. Я работал за компьютером и собирался было скачать фильм и под попкорн его посмотреть. Зашел по привычке в Фейсбук проверить новости. Не для кого ни секрет, что социальные сети стали мощным толчком в революционном процессе. Подружка Тотоша уже была в кровати. Я позвал её. Она с ужасом наблюдала за происходящим.

15.12.2013

Недільне віче на Майдані побило всі рекорди по кількості людей. Зйомка з даху будинку Профспілок. Вражаюча картина - мільйон людей на центральній площі твоєї країни, що зібралися на недільне Віче 15 грудня 2013го. Дивлячись на неї розумієш, що один зі слоганів часів Євромайдану "Я крапля в океані" не є вже такою метафорою - і таки кожен окремо разом з усіма має силу океану. 

19.01.2014

Цей день в історії назвали "криваве Водохреща". Після того, як колону з Майдану, що прямувала до стін Верховної Ради, не пропустила міліція, почалися активні сутички з використанням спочатку каміння, а трохи пізніше і коктейлів Молотова. На фото - протестувальники пішли в контратаку на спецпризначенців спецпідрозділу "Беркут", які періодично під час зіткнень намагались заарештувати найактивніших євромайданівців. Хаотична некерованість і відсутність плану дій, безмежна хоробрість і люта ненависть до "беркутів", за всі ті жахливі речі, що вони встигли натворити під час Євромайдану, і відсутність з боку влади будь якої адекватної реакції, виплеснулись на Груші у неймовірне вуличне протистояння, коли люди вершили правосуддя на свій розсуд. Ці двоє "беркутів", незважаючи на всю драматичність зображеного, насправді не дістали жодних поранень, завдяки їх обладункам, через мить вони підхопились і побігли до своїх. Це сталось, через те, що так званим правоохоронцям здавалось, що вони ще контролюють ситуацію.

21.01.2014

Протестувальники стоячи на автобусі, що згорів під час сутичок, б'ють палицями по бочках і розмахують прапором України. Це був третій день сутичок на вулиці Грушевського. Силовики привезли машину з величезним прожектором і освітлювали лінію зіткнення. В той вечір йшов дуже гарний сніг. Люди стоять на спаленому автобусі внутрішніх військ, один з яких грюкає ломиком по залізній бочці. В контровому освітленні протестувальники виглядали дуже гарно. А ще в той вечір я взувся в берці, які були дуже слизькі і я дуже боявся, що якщо беркут раптово піде у наступ, то я не зможу втікти, бо буду падати.

22.01.2014

Протестувальники з "кокетейлем Молотова". "Дівчино, це перша лінія оборони", - так мене застерішали ці двоє хлопців з "Коктейлями Молотова". Тут готуються йти вперед чи зустріти "Беркут", якщо вони підуть в атаку.

21.01.2014

Спецпризначенці внутрішніх військ МВС несамовито б'ють беззахисного протестувальника, який не чинить жодного опору. Це було схоже на море - хвилі силовиків накочувались вулицею Грушевського на протестуючих, ламаючи слабких та тих, хто не встиг втекти, відтісняючи їх аж на Хрещатик і так само, трохи заслабнувши та розпорошивши свої сили, відкочувались назад для перегрупування для хвилі наступної, полишаючи за собою понівечені тіла та розтоптані прапори держави, яку нібито мали б захищати.

22.01.2014

Співробітники Беркута (спецпідрозділ МВС) використовують "коктейлі Молотова" проти мітингуючих. Під час "зачистки" вулиці Грушевського, Беркутівцям було замало гранат і куль, вони любили "порозважатись з вогнем". 

22.01.2014

Співробітник Беркута стріляє впритул гумовими набоями в волонтера-медика. "Зачистка" вулиці Грушевського. Спочатку поцілили в медика-волонтера, потім в журналіста, який був свідком. На щастя нас врятували люди, котрі відволікли на себе увагу стрілка. На задньому плані жінка з волонтерського медпункту намагається зупинити стрілка, є думка, що це саме Надія Савченко.

24.01.2014

Протестувальникі біля стадіону "Динамо" стіляють з великої саморобної рогатки. Я всё пытался влезть поближе, но меня пару раз отталкивали и настоятельно просили не мешать, мол есть тут дела поважнее. Опять таки, стена дыма, огня... Прилетающие с той стороны "резинки"... теперь всё это кажется нереальным...

27.01.2014

Хлопець із самооборони Майдану та дівчина з медичної служби Майдану на барикаді. Рідкісний момент людської теплоти в місці, яке сприймалося як місце протистояння, палаючий покришок і вибухають гранат. Місці, де постійно очікуєш небезпеки.

18.02.2014

Протестувальники передають бруківку до місця зіткнень. Бій між протестувальниками, й правоохоронцями, які перекрили підхід до Верховної Ради на перехресті вулиць Інститутська і Шовковична тривав вже декілька годин й ніхто і не думав припиняти боротьбу. Десь за гучною лінією бою, я побачив як люди тихо й методично працювали, намагаючись зробити і свій внесок в загальну справу. Хтось видобував бруківку з тротуарних доріжок, а інші вишикувалися у живий ланцюг й передавали найактивнішим на передову. Вражало, як різні люди в критичні моменти швидко самоорганізовувались й розуміли один одного майже без слів.

18.02.2014

Беркутівці б'ють фотокореспондента Володимира Бородіна, щоб відібрати у нього відзняті матеріали, особисті речі та фотоапаратуру. ..Володя Бородін веде під руки пораненого до медиків, він же намацує пульс в когось з людського «штабелю», фотографує впритул «беркутівців», які стріляють та кидають коктейлі Молотова зі схилів Жовтневого палацу. За декілька хвилин вже на мосту до "Глобуса" його грабують ті самі «беркутята». Починали з шолома, та не ризикнули відірвати його разом з головою – переключились на красивенький фотоапарат та великі об’єктиви, забрали і документи, телефони, гроші. Вони просто звірі. 

20.02.2014

Медик-волонтер біля щита, який використовувався як ноші для транспортування пораненого на вул. Інститутській.Насправді, події 20 лютого я пам'ятаю уривками. Пам'ятаю, як лежали загиблі біля поштамту, люди стояли і мовчали. У дядька в камуфляжі постійно дзвонив телефон, він відповідав порожнім, рівним голосом - Ні, це не Саша. Саша мертвий. Це його сотник. - Телефон дзвонив знову.

23.02.2014

Жалоба за загиблими патріотами. Жінка обіймає дерево за яким люди ховались від куль. Кров, біль, квіти. Саме в той день я вперше зненавидів свою роботу. Нескінченний потік людей і майже повна тиша. Звук працюючої камери рвав її на шматки - механічний лічильник людської скорботи. Хотілося щоб все це було не насправді. Не з нами, не в нашому місті, і не в нашій країні. А краще, щоб не було зовсім.

Цей фотопроект присвячений Простим Людям, які творили Революцію та відкрили  можливість для змін в Україні.

Більше фото тут humanfactor