Пам'яткою староукраїнської мови є

Поговаривают, что специально для этой стройки были построены два кирпичных и один черепичный заводы.  И чтобы выстроить такое грандиозное сооружение, известным мастерам и строителям из Праги и Вены разрешалось класть не больше ста кирпичей в день, и каждый кирпич измерялся отдельно.

Идеально продуманная дренажная система и насаждения акаций регулируют отток лишней влаги, предотвращая разрушение кирпичных стен здания. Вот так то ...

Вообще это милейшее сооружение планировалось, чешский архитектором и учёным Йозефом Главком (Ну я надеюсь что его фамилия склонена мной правильно, но если нет пофиг он то уже умер ...),  резиденция митрополитов. Но по указу императора Франца Иосифа (Австро-Венгрия) 4 октября 1875 года был основан  университет. Тогда в нём было только три факультета: теологический, философский и юридический.

В университете находится уникальный ботанический сад, который создавался параллельно с основными зданиями резиденции. За некоторые редкие породы деревьев, которые сохранились до сих пор, в своё время платили дань Турции.  А еще крыши университета покрыты глазурованной черепицей из восьми цветов и украшены своеобразным орнаментом.

На территории университета по сей день находится действующая христианская церковь, а также теологический факультет, который был единственным теологическим факультетом в системе советского образования на Украине.

Внутренний интерьер некоторых аудитории сохранился ещё с тех времен .... 

Некоторые люди считают что университет является украинским "хогвартсом"

А еще Черновицкий Национальный Университет является сердцем города Черновцы. 

"Солдат" (5'nizza cover)

В кав'ярні "CafeChocoTea" в префектурі Сайтама, Японія, українців пригощали кавою, прикрашеною українським прапором та написом "Україна", а також тризубом. Таке оформлення не лише здивувало, але й підняло настрій українцям.

ウクライナ‬ - Україна. 

День Гідності та Свободи

Дівчина з національним прапором закликає проїзджаючих автомобілістів долучитися до акції протесту. Перші дні Майдану. Ще ніхто не уявляв, що нас чекає. Дівчина з друзями верталася не то зі свята, не то з весілля. Вони підійшли, подивились, що відбувається на Майдані, послухали, поспілкувалися. Після цього вона попросила в когось прапор і стала біля дороги, намагаючись звернути увагу людей, що проїжджали по Хрещатику в машинах. Все відбувалося під прохолодним осіннім дощем, але це нікого не хвилювало.

01.12.2013

Демонстранти сплять на підлозі храму під час всенощної служби, сховавшись від переслідувань. Перша ніч після розгону студентів, люди намагалися відпочити і зігрітися, прихистком для них стала церква. Священики ходили навшпиньки поміж людей. Відбуваючи нічну службу, памятаю як я боявся налякати людей звуком затвору камери.

11.12.2013

Прохід до Адміністрації Президента цілодобово охороняли солдати внутрішніх військ. Дівчата-мітингувальниці намагалися схилити силовиків на сторону народу. Эту фотографию я сняла рано утром на Банковой. Люди принесли розы к ограждению возле Администрации Президента. Цветы выглядели торжественно и нелепо. Но невероятно красиво.

Фото Ганна Грабарська 

11.12.2013

Дівчина вдома спостерігає за спробою розгону Майдану. Інтернет-трансляції з ключових точок протестів велися волонтерами і журналістами цілодобово. В цей день відбулася перша серйозна спроба зруйнувати барикади і розігнати мітингарів. Солдати внутрішніх військ і Беркут проривалися з вул.Михайлівської та вул.Інститутської. Штурм почався опівночі. Завдяки інтернету за декілька годин "захисників" стало в рази більше. Сутички тривали до 9-ї години ранку. Это было больше похоже на фильм ужасов. Я работал за компьютером и собирался было скачать фильм и под попкорн его посмотреть. Зашел по привычке в Фейсбук проверить новости. Не для кого ни секрет, что социальные сети стали мощным толчком в революционном процессе. Подружка Тотоша уже была в кровати. Я позвал её. Она с ужасом наблюдала за происходящим.

15.12.2013

Недільне віче на Майдані побило всі рекорди по кількості людей. Зйомка з даху будинку Профспілок. Вражаюча картина - мільйон людей на центральній площі твоєї країни, що зібралися на недільне Віче 15 грудня 2013го. Дивлячись на неї розумієш, що один зі слоганів часів Євромайдану "Я крапля в океані" не є вже такою метафорою - і таки кожен окремо разом з усіма має силу океану. 

19.01.2014

Цей день в історії назвали "криваве Водохреща". Після того, як колону з Майдану, що прямувала до стін Верховної Ради, не пропустила міліція, почалися активні сутички з використанням спочатку каміння, а трохи пізніше і коктейлів Молотова. На фото - протестувальники пішли в контратаку на спецпризначенців спецпідрозділу "Беркут", які періодично під час зіткнень намагались заарештувати найактивніших євромайданівців. Хаотична некерованість і відсутність плану дій, безмежна хоробрість і люта ненависть до "беркутів", за всі ті жахливі речі, що вони встигли натворити під час Євромайдану, і відсутність з боку влади будь якої адекватної реакції, виплеснулись на Груші у неймовірне вуличне протистояння, коли люди вершили правосуддя на свій розсуд. Ці двоє "беркутів", незважаючи на всю драматичність зображеного, насправді не дістали жодних поранень, завдяки їх обладункам, через мить вони підхопились і побігли до своїх. Це сталось, через те, що так званим правоохоронцям здавалось, що вони ще контролюють ситуацію.

21.01.2014

Протестувальники стоячи на автобусі, що згорів під час сутичок, б'ють палицями по бочках і розмахують прапором України. Це був третій день сутичок на вулиці Грушевського. Силовики привезли машину з величезним прожектором і освітлювали лінію зіткнення. В той вечір йшов дуже гарний сніг. Люди стоять на спаленому автобусі внутрішніх військ, один з яких грюкає ломиком по залізній бочці. В контровому освітленні протестувальники виглядали дуже гарно. А ще в той вечір я взувся в берці, які були дуже слизькі і я дуже боявся, що якщо беркут раптово піде у наступ, то я не зможу втікти, бо буду падати.

22.01.2014

Протестувальники з "кокетейлем Молотова". "Дівчино, це перша лінія оборони", - так мене застерішали ці двоє хлопців з "Коктейлями Молотова". Тут готуються йти вперед чи зустріти "Беркут", якщо вони підуть в атаку.

21.01.2014

Спецпризначенці внутрішніх військ МВС несамовито б'ють беззахисного протестувальника, який не чинить жодного опору. Це було схоже на море - хвилі силовиків накочувались вулицею Грушевського на протестуючих, ламаючи слабких та тих, хто не встиг втекти, відтісняючи їх аж на Хрещатик і так само, трохи заслабнувши та розпорошивши свої сили, відкочувались назад для перегрупування для хвилі наступної, полишаючи за собою понівечені тіла та розтоптані прапори держави, яку нібито мали б захищати.

22.01.2014

Співробітники Беркута (спецпідрозділ МВС) використовують "коктейлі Молотова" проти мітингуючих. Під час "зачистки" вулиці Грушевського, Беркутівцям було замало гранат і куль, вони любили "порозважатись з вогнем". 

22.01.2014

Співробітник Беркута стріляє впритул гумовими набоями в волонтера-медика. "Зачистка" вулиці Грушевського. Спочатку поцілили в медика-волонтера, потім в журналіста, який був свідком. На щастя нас врятували люди, котрі відволікли на себе увагу стрілка. На задньому плані жінка з волонтерського медпункту намагається зупинити стрілка, є думка, що це саме Надія Савченко.

24.01.2014

Протестувальникі біля стадіону "Динамо" стіляють з великої саморобної рогатки. Я всё пытался влезть поближе, но меня пару раз отталкивали и настоятельно просили не мешать, мол есть тут дела поважнее. Опять таки, стена дыма, огня... Прилетающие с той стороны "резинки"... теперь всё это кажется нереальным...

27.01.2014

Хлопець із самооборони Майдану та дівчина з медичної служби Майдану на барикаді. Рідкісний момент людської теплоти в місці, яке сприймалося як місце протистояння, палаючий покришок і вибухають гранат. Місці, де постійно очікуєш небезпеки.

18.02.2014

Протестувальники передають бруківку до місця зіткнень. Бій між протестувальниками, й правоохоронцями, які перекрили підхід до Верховної Ради на перехресті вулиць Інститутська і Шовковична тривав вже декілька годин й ніхто і не думав припиняти боротьбу. Десь за гучною лінією бою, я побачив як люди тихо й методично працювали, намагаючись зробити і свій внесок в загальну справу. Хтось видобував бруківку з тротуарних доріжок, а інші вишикувалися у живий ланцюг й передавали найактивнішим на передову. Вражало, як різні люди в критичні моменти швидко самоорганізовувались й розуміли один одного майже без слів.

18.02.2014

Беркутівці б'ють фотокореспондента Володимира Бородіна, щоб відібрати у нього відзняті матеріали, особисті речі та фотоапаратуру. ..Володя Бородін веде під руки пораненого до медиків, він же намацує пульс в когось з людського «штабелю», фотографує впритул «беркутівців», які стріляють та кидають коктейлі Молотова зі схилів Жовтневого палацу. За декілька хвилин вже на мосту до "Глобуса" його грабують ті самі «беркутята». Починали з шолома, та не ризикнули відірвати його разом з головою – переключились на красивенький фотоапарат та великі об’єктиви, забрали і документи, телефони, гроші. Вони просто звірі. 

20.02.2014

Медик-волонтер біля щита, який використовувався як ноші для транспортування пораненого на вул. Інститутській.Насправді, події 20 лютого я пам'ятаю уривками. Пам'ятаю, як лежали загиблі біля поштамту, люди стояли і мовчали. У дядька в камуфляжі постійно дзвонив телефон, він відповідав порожнім, рівним голосом - Ні, це не Саша. Саша мертвий. Це його сотник. - Телефон дзвонив знову.

23.02.2014

Жалоба за загиблими патріотами. Жінка обіймає дерево за яким люди ховались від куль. Кров, біль, квіти. Саме в той день я вперше зненавидів свою роботу. Нескінченний потік людей і майже повна тиша. Звук працюючої камери рвав її на шматки - механічний лічильник людської скорботи. Хотілося щоб все це було не насправді. Не з нами, не в нашому місті, і не в нашій країні. А краще, щоб не було зовсім.

Цей фотопроект присвячений Простим Людям, які творили Революцію та відкрили  можливість для змін в Україні.

Більше фото тут humanfactor

Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.

Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».

Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.

«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.

12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.

Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».

Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.

Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.

«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.

«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»

Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.

Чего бы вы пожелали нашему гаранту?

Різдвяні листівки УПА

Текст на звороті попередньої листівки: "Веселих Свят і щасливого Нового року бажає Гуцул. 1 січня 1946". Іван Бутковський – "Гуцул", колишній командир Воєнної округи "Говерля" (Івано-Франківщина), а на еміграції керівник Місії УПА при ЗП УГВР привітав із Новорічними святами Володимира Макара – "Вадима", секретаря Миколи Лебедя.

Бійця УПА вітають попередники у створенні держави - князь і гетьман. Без місця і часу видання. Автор невідомий. На звороті надрук чотирма мовами: "Поштова листівка. Post card – Carte postale – Postkarte".

Молитва у наметі. На звороті напис: "Різдво в Україні 1952 року".

Повстанський вертеп: вірою і зброєю по сталінському концтабору. Видана у 1947 р.

Текст на звороті попередньої листівки: "Другові Вадимові! Веселих Свят і Щасливого Нового Року бажає Омелян (?). 1 січня 1946"

Гривня

Слово “гривна” має корінь із санскритським griiv’aa – “потилиця”. На думку істориків, назва “гривня” походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (на “загривку”).

Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (лічильна) стали на Русі платіжно-грошовими термінами.

Перші згадки про гривню з’явилися вже в XI столітті. Ця грошова одиниця використовувалася в Київській Русі. Історик Іван Кондрат’єв ще в 1893 році писав: “Гривня була відома з самого заснування Русі і мала трояке значення: як знак відмінності, як відома вага і як монета”.

В XX столітті гривня вводилася в обіг двічі. Перший раз в 1918 році, а вже потім в 1996-му. Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні, яка поділялася на 100 “шагів” і дорівнювала 1/2 рубля.

Протягом 1918 року в Берліні видрукувано грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Ескіз першої купюри, прикрашеної простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних – Георгій Нарбут. В ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої – зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої – свою улюблену алегорію “Молода Україна” у вигляді осяяної дівочої голівки у вінку.

Уже в 1990-х перша серія банкнот номіналами 1, 2, 5, 10 і 20 гривень була виготовлена ​​в 1992 році канадською компанією Canadian Bank Note Company. Український дисидент Левко Лук’яненко якраз був призначений послом в Канаді і попросив канадську діаспору допомогти Україні обзавестися власною валютою.

Нинішні копійки відповідно до давніх традицій Русі споконвічно мали називатися “шаги”, але Верховна рада вирішила назвати українські монети “копійками”, щоб населенню було звичніше.

Символ гривні був введений в 2004 році з ініціативи тодішнього глави НБУ Сергія Тігіпка. Знак являє собою варіант прописної кириличної букви Г з двома горизонтальними рисами, що символізують стабільність, як і в знаках інших валют, наприклад, долар чи євро. Офіційне скорочення валюти – “грн”.

Символ гривні практично ідентичний символу давньоримської грошової одиниці – дімідіа (половини) секстули. Різниця лише в кількості горизонтальних рисочок: у знака гривні їх дві, у давньоримської одиниці ваги – одна.

Ще коли главою НБУ був Сергій Тігіпко, планувалось випустити масовим тиражем не лише монет номіналом в одну гривню, а й двогривневих, а також п’ятигривневих монет. Він стверджував, що хоч у виготовленні монети і дорожче банкнот, зате служать набагато довше. Проте до випуску монет номіналом дві гривні, п’ять гривень та навіть десять гривень, справа дійшла лише в 2018 році.

Дрібні купюри номіналом 1, 2, і 5 гривень служать всього 6-8 місяців, оскільки часто переходять з рук в руки, псуються, і їх НБУ міняє на нові. Більші – номіналом 10, 20, 50, і 100 гривень – в обігу перебувають до 3-х років, а 200 і 500 гривневі купюри – від 5 років і більш.

У зв’язку з фізичним зносом банкнот Нацбанк щорічно вилучає з обігу близько 640 млн. банкнот всіх номіналів, переважну більшість з яких складають банкноти невеликих номіналів – 1, 2, 5, 10 або 20 гривень.

У 2008 році комісія з естетики Міжнародного фінансового банку визнала українську гривню однією з п’яти найкрасивіших валют світу. Крім неї, в компанії призерів виявилися австралійський і американський долари, євро і болгарський лев. До сьогоднішнього дня на банкнотній фабриці Нацбанку виготовлено кілька мільярдів купюр, а точна кількість виготовлених банкнот – державна таємниця.

Також багато зроблених пам'ятних монет. Пам'ятні монети 2019 року:

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

Пивна допомога у Дніпрі!