Пам'яткою староукраїнської мови є

О богатстве украинского языка знают все, а вот о море синонимов слов «Мовити», «Казати», «Говорити» скорей всего знает никто :) Как правило в романо германских языках  имеется 5-10 глаголов для обозначения понятия «Говорити». И это вполне достаточно.  Но не нам ^^ Мы имеем 108 синонимов к этому понятию. Кстати, достичь такого числа синонимов одному слову дано не в каждом языке. Среди всех индоевропейских языков украинский один имеет  діє-слово (глагол) «мовити», которое пошло от іменника (существительное) «мова», с таким космичиским разнообразием. 

1.Мовити (промовляти Слово) 

2.Казати (казку) 

3.Говорити (правду) 

4.Балакати (синонім: лялякати) 

5.Відати (повідати словом) 

6.Розмовляти (з кимось) 

7.Ректи (урочисто проголошувати) 

8.Гутарити (ладно домовлятися) 

9.Цвірінькати (ніжнозвучно говорити) 

10.Тьохкати (розмовляти як пара соловейок) 

11.Лепетати (дитяча мова) 

12.Шкабарчати (не дуже приязно говорити) 

13.Прорікати (майбутнє) 

14.Цвікати (докоряти) 

15.Співати (тихо мовити колисанку діткам) 

16.Промовляти (Слово, Орацію) 

17.Пащекувати (грубо говорити) 

18.Бормотати (мовити не розкриваючи рота) 

19.Гомоніти (лагідно, приглушено говорити) 

20.Сокотати (ніжно, солодко говорити) 

21.Триндити (казати неправду) 

22.Наговорювати (текст у мікрофон; на когось) 

23.Лаяти (за аморальні вчинки) 

24.Висловлювати (думку) 

25.Гиркати (перекидатися словами, сваритися) 

26.Туркотіти (мило перемовлятися) 

27.Цвенькати (мовити іноземною мовою) 

28.Нарікати (на дощ або пекуче сонце; долю) 

29.Провіщати (ладну погоду, майбутнє) 

30.Ґерґотати (незрозуміло балакати) 

31.Звіщати (Добру Новину) 

32.Балабонити (пустомовити) 

33.Верзти (незрозуміло говорити) 

34.В'якати (мовити) 

35.Кликотіти (мовити швидко, як лелеки) 

36.Жебоніти (мовити ласкаво, тихо, як потічок) 

37.Базікати (про пусте)

38.Бельмекати (не розуміючи щось казати) 

39.Варнякати (мовити у сні) 

40.Галдичити (одне і те ж) 

41.Проказувати (напам'ять поезію) 

42.Шепотіти (тихенько мовити) 

43.Гаркавити (нечітко вимовляти літеру «Р») 

44.Агакати (мовити часто слово «ага») 

45.Гуморити (мовити смішне) 

46.Гарчати (грубо говорити) 

47.Ляпати (язиком, говорити) 

48.Мурмотіти (мовити з напіввідкритим ротом)

49.Буркати (зрідка відгукуватись під час розмови) 

50.Воркотати (тихо говорити) 

51.Гурити (научати) 

52.Талдичити (мовити як у Біблії, Талмуді) 

53.Бурчати (корити, незадоволено говорити) 

54.Журчати (про любу мову, текучу як джерело) 

55.Квохтати (мама до своїх дітей) 

56.Кликати (людей, кур, гостей) 

57.Кпити (висміювати) 

58.Журити (соромити за содіяне) 

59.Напучувати (научати словом) 

60.Голосити (голосно плакати, причитаючи) 

61.Замовляти(словом хворобу) 

62.Повідати (історію, бувальщину) 

63.Оповіщувати (вість громаді) 

64.Лебедіти (закохано говорити) 

65.Розказувати (діткам казку) 

66.Розпатякувати (секрети всім) 

67.Розмовляти (душа в душу) 

68.Торохтіти (бистро мовити) 

69.Брякати (невдало вставляти слово) 

70.Тараторити (скоромовкою повторювати одне і те ж) 

71.Патякати (говорити не те і не тим) 

72.Бубоніти (глухо мовити) 

73.Теревенити (мовити про незначне) 

74.Оповідати (бачене, почуте) 

75.Обговорювати (нові поезії) 

76.Радити (раду; щось добре або зле) 

77.Галдіти (розмовляти голосно)

78.Славити (словом) 

79.Вуркотіти (говорити ніжно як голубки) 

80.Мимрити (мовити з закритим ротом) 

81.Розраджувати (втішати словом) 

82.Словоблудити (софістика, хуцпа; обман інших) 

83.Славословити (Бога, Богиню) 

84.Скоромовити (говорити скоромовкою) 

85.Примовляти (лихо) 

86.Переказувати (усно твір у школі, вузі; вітання) 

87.Домовляти (-ся обом сторонам про мир) 

88.Переговорювати (-сь одне другого) 

89.Нараяти (побажати щось хороше іншим) 

90.Прославляти (Богів) 

91.Перемовляти (-ся одне одного) 

92.Словославити (Богів і лицарів-героїв) 

93.Торочити (настійно повторювати те ж саме) 

94.Триндичити (говорити пусте) 

95.Радославити (радо славити Радунь Вічних Богів і Богинь) 

96.Благословляти (словом) 

97.Шкандалити (скандалити словесно, обмовляти) 

98.Шпетити (присоромлювати) 

99.Розпатякувати (розказувати секрети всім) 

100.Підмовляти («юнак дівку підмовляє») 

101.Іронізувати (мовити з іронією, але без сарказму) 

102.Базарити (сленґ: говорити, домовлятись) 

103.Проговорювати (важливі теми) 

104.Закликати (до тиші; ангелів, Божества) 

105.Гейкати (часто мовити слово «ге», «гей») 

106.Бубніти (читати вголос) 

107.М'ямлити (нечітко мовити) 

108.Галасувати (гуртом промовляти різні слова).

Ми часто чули та чуємо від старших людей, які вчилися ще до другої світової війни, а також від наших українців з Канади чи США, для нашого вуха трохи дивну вимову низки слів. Вони досі говорять руці, нозі, вуші; чотиридесят і дев’ятдесят; якось не так звучать в них слова стіл та ніс. В чому тут справа?

Сьогодні поговоримо про вживання букв І та Ї. Особливо про вживання другої букви, відповідника якій власне і немає в російській мові.

Як правильно?

Як же ж повернутись до правильної вимови (а потім і написання) наших слів аби не перегнути палку? Лише не кажіть, що це неможливо — он цілу мову іврит люди відродили через дві тисячі років забуття.

Найкраще правило вживання твердої букви/звуку І та м’якої (пом’якшувальної) букви/звуку Ї виробили українські професори-мовознавці на на своїй нараді під головуванням Стефана Смаль-Стоцького у 1892 році. Цей документ називається «Руска правопись» і він вже враховує правила і «кулішівки» і «желехівки», які з’явилися трохи раніше.

Правопис 1892 року стосується багатьох різних правил написання українських слів, але ми розглянемо лише сьогоднішню тему. Як правильно казати (а згодом і писати — якщо переглянути офіційний правопис) — ніс чи нїс? Отже, правила такі (для сучасного розуміння).

В коренях слів (у пнях слів — за лексикою 1892 року):

Завжди перед І твердо вимовляємо звуки, які в нашій мові ніколи не бувають м’якими (Б В Г Ґ Ж К М П Р Ф Х Ч Ш): біг, вінок, гілка, жінка, кіт, місто, пір’я, річка, фіртка, хіть, чітко, шість.

Твердо вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук чергується з О (також можна порівнювати з відповідним О в ро́сійській мові): дім (до дому), стіл (до столу), ніч (до ночі), ніс (до носа), сіль (до солі), росіл, спосіб; у множині: осіб (особа), ніг (нога).

М’яко вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук не чергується з О (також можна порівнювати з відповідним Е в ро́сійській мові, а насправді там, де в старослов’янській мові писали Ѣ) — для наочності пишемо Ї як у 1892 році: дїд, дїйсно, дїло, тїло, лїс, лїд (леду), залїзо, слїд, слїпий, снїг, нинї, нїмий, зїлля, сїно, сїсти, сїчень, сїяти, сусїд, цїдити, цїкавий, цїна.

Цїкаво ), що у слов’янських мовах для м’яких приголосних є навіть окремі знаки — у сербській вуковицї Ђ, Ћ, Љ, Њ; у македонській кирилицї відповідно Ѓ, Ќ, Љ, Њ; у горватській ґаєвицї Đ, Ć, Lj, Nj; у словацькій мові відповідно пишуть мекчень (mäkčeň) Ď, Ť, Ľ, Ň; у польській використовують діакритичнї Ć, Ń, Ś, Ź (зауважте — не у всїх мовах є всї наші звуки). Нас же в цих випадках виручає м’який знак Ь і дуже би пригодилося для цїєї справи повноцїнне використання букви Ї.

Ну і щоби знову не вертатись на Балкани — спритнї македонцї пишуть Ѕ замість ДЗ та разом зі сербами Џ замість ДЖ — чим не ідея для доповнення української абетки?

У суфіксах слів (у наростках слів):

В рідних наростках вимовляємо і пишемо тверде І — бідність, гордість, милість, злість; калинівка, млинівка; братній, природній, вчорашній, прийдешній, майбутній, колишній.

В чужих суфіксах (наростках) -ік, -іка, -іст, -ізм, а відтак і в похідних -ійний, -ійський, -іяльний, -ічний тощо після Д Т З С Ц Р Ж Ч Ш корені (пні) треба вимовляти твердо і писати зовсім тверду И: будизм, медик, методика, методичний, періодичний, артист, артистка, артизм, артистичний, граматика, граматичний, критик, критика, критичний, математика, математичний, практика, практичний, симпатичний, музика, музикальний, фізик, фізика, фізичний, містицизм, Африка, історик, історичний, фабрика, фабричний, фашизм, галицизм.

В чужих суфіксах після Б В Г Ґ К М П Ф Х корені вимовляємо твердо та пишемо тверду І: армійський, епідемічний, кубічний, епічний, атавізм, ґрафіка, ґрафічний, етноґрафічний, парафіяльний, стеноґрафічний, софіст, софізм, остракізм, монархічний, монархіст.

В чужих суфіксах після Л Н корені пом’якшуємо та пишемо м’яку І (для наочності напишемо Ї як у 1892): лїнїйний, машинїст, механїк, механїка, механїчний, механїзм, технїк, технїка, технїчний, унїя.

Правопис 1892 пропонує те саме правило застосовувати також для суфіксів –ія, але тут вигляд слів Азия, Росия, Франция, Італїя, Анґлїя, Наталїя точно вже надто архаїчний.

В закінченнях слів:

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині твердо вимовляємо та відмінюємо тверді звуки коренів однини: сад—сади—садів, віл—воли—волів, пліт—плоти—плотів, віз—вози—возів, пан—пани—панів.

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині м’яко вимовляємо (для наочності напишемо Ї) та відмінюємо там де є м’які звуки однини: король—королї—королїв, зять—зятї—зятїв, лось—лосї—лосїв, кравець—кравцї—кравцїв, ведмідь—ведмедї—ведмедїв.

В закінченнях прикметників скороченої форми давального й місцевого відмінків вимовляємо й пишемо тверде І: зелений — зеленім/зеленому — в зеленім/в зеленому, твердим — твердім/твердому — на твердім — на твердому, багатий — багатім/багатому — у багатім/у багатому.

Ще обов’язково відзначимо, що окличний вімінок був п’ятим в нашій мові — і аж ніяк не сьомим і точно не зайвим. Просто його немає і ніколи не буде в російській, а москвини тут вже зовсім не могли знести ще й такої відмінності української мови:

"Загадкова буква ї: ніс чи нїс? природний, природній чи природнїй?"

Новий український правопис

У новій редакції українського правопису вводяться у вживання слова без варіантів, нове написання слів з першим іншомовним компонентом та інше. Інститут мовознавства імені Олександра Потебні Національної академії наук опублікував нову редакцію "Українського правопису" посилання. Обережно 282 сторінки!

Також опубліковано скорочений конспект, в якому вказані зміни в написанні слів без варіантів і варіантні доповнення до чинних норм. 

Дивень

Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.

На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.

Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
"Світи, жар, у печі ясно
Печись, дивень, красно
Гостям – на велике диво,
Молодим – на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!"

Бережи́на – узбережжя, берег.

Видноко́ло – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості, обрій, горизонт.

Нічни́ці – відсутність сну, безсоння.

Опа́систий – товстий, огрядний, гладкий.

Путі́вець – польова дорога.

Ру́чкатися – вітатися при зустрічі, потискуючи один одному руки.

словник села Бутейки Сарненського району Рівненщини

Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко. 

Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.

Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — ​справжніми мовними перлинами. Такі села — ​це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.

Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.

Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:

Аргуль — будь-який спиртний напій.

Байбас — балбес.

Беремна, важка, груба — вагітна жінка.

Бізіяна — мавпа.

Булєбочка — ​перша зварена молода картопля.

Бульбаники — ​деруни.

Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.

Ґалахват — ​безшабашний, пройдисвіт.

Ґендзьор — ​великий скляний бутель.

Глєжана — ​пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.

Ґуґло — ​жмут клоччя, який важко розірвати.

Дать гримайов — ​натовкти кулаком у плечі.

«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.

Дивило — ​дзеркало.

Дойонка — ​відро, в яке доять молоко.

Жмойда — ​скупердяй.

Забейда — ​легковажний, невдоволений.

Зтуля — звідти.

Кінуца по бабах — ​піти до ворожок.

Ковганка — неохайна господиня.

Куцуня — свиня.

Латун — заношений рваний одяг.

Льєжньовка — ​дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.

Лякан — опудало.

Мерліни — похоронний обряд.

Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.

Наклавса, як голодний вовк глєю — ​без міри наївся.

«Нах-нах» — так підкликають пса.

Нацицник — ​бюстгальтер.

Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.

Посьєдалі на вирачки — ​про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.

Про колісь — ​про далеке минуле.

Робить валюшку — ​небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.

Розтопша — ​дуже повна людина.

Салісовка — ​дорога квітчаста хустка.

Скаржопит — ​ябеда.

Скомініздіть — ​вкрасти.

Стогнота — зануда.

Хабаль — ​гулящий чоловік.

Хапун — ​найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.

Хлєбняга — самогон.

Шабльовка — ​гостра на язик жінка.

Шманделок — великий кусок.

Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?