Украинские обои

Трогательная история о дружбе медведя и повстанца УПА

По сети бродит удивительное фото: крепкий мужчина несет на своих плечах огромного медведя, который крепко спит. Иногда фотография дополняется информацией, что это воин УПА со своим мохнатым собратом.

История эта была исследована Виталием Манзуренко и Василием Гуменюком. Еще в 2007 году на Львовском форуме издателей была представлена их книга «Рейд УПА в Румынию 1949». Именно в этой книге, которая открывает малоизвестные страницы украинского повстанческого движения, рассказывается об этой фотографии. 

В начале лета 1945 отряд НКВД рейдировал в верховьях Черного Черемоша, выискивая бункеры и убежища. В лесу «советы» наткнулись на медведицу с малышом. Короткая пулеметная очередь - и солдаты уже смаковали медвежатиной, наскоро испеченной на огне.

Гуцулы, кстати, медвежьего мяса не едят из-за вечного табу.

Испуганный медвежонок убежал. Его никто и не преследовал, потому как мяса на нем не много.

Через несколько дней голодый и обессиленый медвежонок со страдательческим воем звало мать и нашел в лесу повстанческую боевку «Хмари». Зная, что одинокий зверек погибнет, повстанцы взяли его к себе.

На постое «Сибиряк» (пулеметчик Василий Билинчук) попытался накормить медвежонка бутылкой молока, и это ему удалось.

«Ну что, брат, - пошутил командир Дмитрий Билинчук, - есть пополнение, проводи обучение».

Несмотря на тяжелые условия подполья, повстанцы решили не оставлять медвежонка на верную смерть.

Те, кто привозил еду, получили строгое распоряжение - ежедневно поставлять боевку свежим молоком. Мишка отошел и привязался к партизанам. Ходил за ними, как собака, сопровождая боевку в непростых переходах.

В обычной жизни медведи, в основном, питаются растительной пищей. Но повстанческий ел то, что и партизаны: хлеб, кулеш, сладкое и кислое молоко.

Но через полгода пришла зима. И медвежонок стал впадать в спячку. Чтобы не оставлять друга, Василий Билинчук нос его на себе во время переходов.

С этого периода сохранилось девять уникальных фотографий, на которых среди бойцов УПА значится и уже довольно большой медведь. К счастью, крепкий «Сибиряк» (псевдоним получил из-за побега из ссылки в Сибири) имел действительно сибирское здоровье, носил не только молодого медведя, но еще и пулемет Дегтярева.

Василий Билинчук, который выходил медвежонка, погиб в 1952 году, тяжело раненным прикрывая отход вооруженных отрядов. Ему было всего 26.

В том же году у него родился сын - ныне известный украинский писатель Василий Портяк, автор сценариев к фильмам «Железная сотня» и «Непокоренный».

Першу вишиванку на тротуарі намалювали 9 липня 2012 року в Луганську під час акції «З вишиванкою в дорозі», яку організувала луганська молодь. Акцію було проведено на підтримку української мови у зв’язку з прийняттям «Закону про мовну політику» (неофіційно відомого як «Закон Колесніченка-Ківалова»), що зменшував права української мови. До малювання долучилося понад 100 луганчан, створивши вишиванку довжиною близько 45 м.

Слава Україні! Героям Слава! – такое приветствие использует значительная часть украинцев. 

Но как оно возникло и кем было произнесено впервые знаю не многие. 
Надеюсь информация в данном посте будет интересна не только украинцам ^^

В 1900 году в Харькове была очень напряженная политическая обстановка.  В городе действовала РУП (революционная Украинская партия), члены этой партии приветствовали друг друга лозунгом  "Слава Україні!". А в ответ слышат  “По всій землі слава!”.

Историк Юрий Юзич (тут много его работ) пишет о том, что знаменитый украинский предприниматель  Микола Левитский будучи в гостях у основателя РУП Александра Коваленко  непосредственно в городе Харьков, гуляя по городу увидел студента, который пел под свой нос гимн. Пан Микола обратился к этому студенту с приветствием  "Слава Україні!" и в ответ услышал “По всій землі слава!”.

Таким образом уже в 1900 году выражение "Слава Україні!" было известно украинцам.  Кто именно стал автором этого приветствия остается загадкой, но есть люди считающие что тадададдам это был Тарас Шевченко.  Ну куда же без него ^^. 

В своем стихе «До Основ’яненка» (1840, у варіанті 1860 року) Шевченко писал:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Я не считаю, что именно он стал автором этого лозунга. Но факт остается фактом уже в его время "Слава Україні!" существовала и использовалось в речи.

Во время революции 17 года в Киеве и Петрограде происходили украинские демонстрации на которых звучал этот лозунг. И именно благодаря харьковским национал-патриотическим организациям и студентам  "Слава Україні!"  закрепилось в литературе, газетах, общественной жизни и в сердцах миллионов украинцев. 
В марте 17 года в Киеве только началась революция, но в регионах уже тогда на  “Хай живе автономія України!”  можно было услышать в ответ “Слава! Слава Україні!”.

газета “Нова рада”  15 марта 1917 року в с. Діївка (теперь это часть г. Днепр)

В вот вам Иркутск, совсем не Украина даже на тот момент ^^, демонстрация местных работников. С флагами Украины, и транспарантами на которых были надписи “Хай живе вільна Україна!”  и  “Хай живе автономія України! Слава Україні! Слава всім націям!”. Все это по свидетельствам  современников. 

Из воспоменаний генералла Михайла Володимировича Омеляновича-Павленка:

Трагічно роз’єднані і одірвані одна від другої братні українські армії після півроку важкої розлуки і тяжких військових подій знов будуть звільняти необ’яті простори Рідного Краю від жорстокого ворога, — повідомляв полковник О. Удовиченко М. Омеляновичу-Павленку 6 травня 1920 року. — В сей день в усіх частинах дорученої мені дивізії панує нечувана в світі радість, — радість воскреслого з мертвих Українського Народу. Повсюди лунає гучний козацький поклик: «Слава Україні і Головному отаману Петлюрі!» «Слава отаману Омеляновичу-Павленко, усій старшині і козацтву славної Дієвої армії!» Знов воскресла Україна і вже ніколи не вмре, не загине!..

В его  приказе как  генерала армии УНР от 19 квітня 1920 року Ч. 18 ведется речь о следующим: 

Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні».

Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи «Серед степу на просторі» — озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них:

— Добридень хлопці!

— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість «Здоров» вітатися «Слава Україні», а відповідається — «Україні слава».

Есть еще много свидетельств упоминаний этого лозунга в книгах (тут детальней).

Лозунг родился в Харькове. Прогремел на всю Украину с Киева. Сохранился благодаря усилиям галичан и волынян во Львове и Ровном. Но Степан Бандера не есть отцом цього гасла.  И я уже молчу про отсылки к нацистской германии. 

Інтер'єр української хати

Поліський інтер’єр

Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).

Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з  хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.

Київський інтер’єр 

На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.

Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися  олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.

Полтавський інтер’єр 

Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.

Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.

Південний інтер’єр 

Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.

Подільський інтер’єр 

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і  в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.

Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки

Західний інтер’єр 

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області)  має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.

В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.

 Конституцією України утверджені головні цінності нашого народу – людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека. Нехай принципи Конституції стануть реаліями нашого сьогодення. Але пам'ятайте Україна розпочинається з кожного з нас. 

З Днем Конституції Мої Українці !

5 серпня 1844 р. - 170 років тому, у Чугуєві на Харківщині, народився Ілля Юхимович Рєпін. Життя і творчість Іллі Юхимовича тісно були пов'язані з Україною.           5 августа 1844 г. - 170 лет назад, в Чугуеве на Харьковщине, родился Илья Ефимович Репин. Жизнь и творчество Ильи Ефимовича были тесно связаны с Украиной.

                               Запорожцы пишут письмо турецкому султану. 1880-1891

   Открытка «Прометей» по мотивам произведений Тараса Шевченко (1910 г.),

                                          Запорожец                                                                              

             Запорожский полковник. 1880

                                    Украинка 1880 г.

                 Украинская крестьянка 1880 г.

 Украинская хата. 1880

             Девушка в украинском костюме 1879г.

                                               Солоха и дьяк 1926

                                              Вечерницы 1881 г.

         Украинский крестьянин. Этюд.1880г.

Изображение Козака. Предметы запорожской старины 1880г.     

                                Украинский крестьянин. 1880

О павлиньих перьях в венках

Многих удивляет павлиньи перья в украинских венках, мол "в Украине павлины не водятся". Но мало кто задумывается над тем, что многие вещи, которые принято считать традиционно украинским, привозились из-за границы, например, австрийские и японские шерстяные платки, жаккардовые ленты и коралловые бусы. В Центральной и на Западной Украине украшали и венки, и мужские головные уборы. Часто использовали перья уток, петухов и других местных птиц. Павлиньи перья особенно ценились. Состоятельные семьи могли себе позволить завести павлина в хозяйстве, перья шло на венки дочерей, остатки распродавались.

 Вот отрывок из "Кайдашевой семьи" (1878) Нечуя-Левицкого:

"В недiлю вранцi перед службою Мотря Довбишiвна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав'язанi в хустцi квiти та стрiчки i розсипала їх по столi, застеленому бiлою скатертю; принесла й поставила на лавi червонi сап'янцi. Довбишiвна сiла на круглому дзигликовi коло стола, а подруга-сусiда надiла Мотрi на голову кибалку, вирiзану з товстого паперу, схожу на вiнок. Всю кибалку кругом i всi коси вона обтикала квiтками з червоних, зелених, синiх i жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрiбненького барвiнку, качуринi кучерi та павинi пера i потiм розстелила по спинi двадцять довгих кiнцiв стрiчок до самого пояса. Павине пiр'я блищало й миготiло, а золотий пружок парчi на чорних косах сяв i надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам".

Картина художника П. І. Холодного «Казка про дівчину і паву» 1916 р.

На Слобожанщине на голову невесты завязывали шелковую ленту, на которую накладывали свадебный венок из искусственных цветов, в который вставляли перо павлина. На картинке наряд молодых из Старобельского уезда Харьковской губернии (Старобельский р-н Луганской обл.)

В фонде Новоайдарского краеведческого музея (Луганская обл.) чудом попал в музей один из самых интересных экспонатов - женский головной убор с перьями павлинов. (нижнее фото) Его спасли соседи бывшей владелицы. Они увидели, как после смерти тети племянник жег старые вещи, среди которых была и традиционная одежда, и уговорили отдать им пару свертков, в одном из которых был этот головной убор.

Такое украшение было визитной карточкой Новоайдара. Павлинов разводили в соседнем селе Спеваковка, и когда девушки были на выданье, им заказывали так называемые "шведки", в которых пришивали павлиньи перья.

Айдарские девушки одевали красные шапочки, а на них платки, а потом крепят еще такие "шведки" с павлиньим пером - прямо как веер. 

"Перья использовали для головных уборов девушек, которые были на выданье. Например, свадебные головные уборы Полтавщины делали из шерстяных шариков и добавляли павлиньи перья, ведь пава является одним из свадебных символов.

Традиция использования павлиньих перья очень древняя: еще с дохристианских времен богиня Лада в виде большой птицы с золотым женским лицом вишивалась и на полотенцах, и на рубашках ", - комментирует Юрий Мельничук, заместитель директора Украинского Института Истории моды.

5 серпня 1990 року у Запоріжжі відбулася хода на честь 500-річчя Запорізького козацтва. Тисячі людей, тисячі національних прапорів. Святкування пройшло під лозунгом: «Від козацьких вольностей до волі України!»