козак косплей

про вічне

Кладбище интересно своими надгробиями-мацевами. Интересны надгробия тем, что сделаны из кривовато, плохо обтесанных, плоских каменных глыб. Это какой-то песчаник, или что-то подобное, с вырезанными идиш надписями. Подобные мацевы распространены на юге Винницкой области - нетесаные, плоские песчаники глыбы. Правда, в Бершади их уже осталось немного. А еще здесь единственная в Украине глинобитная синагога.

Эпитафия, скопирована в конце XIX века с надгробия на Бершадском еврейском кладбище, говорит: "Это место захоронения убитых бандитами в освящения Имени. И они были призваны к Всевышнему в двадцать второй день месяца Сиван 1648". Вероятно, в данном тексте речь идет о разгроме козаками Бершади, которые, придя в город, убили большинство евреев. В начале XX века в городе появилось новое еврейское кладбище, которое действует и сегодня.

Глинобитная синагога, которая, по разным данным, построена в конце XVIІI или в начале XIX века, является уникальным памятником не только в Украине, но и, возможно, во всем мире. 

 Глинобитная, потому возведена из дерева, глины и соломы. Имеет выход на две стороны. Редкостью является и сохраненное внутреннее убранство - кроме Бершади, из украинских синагог таким может похвастаться лишь Хуст. В синагоге хранятся свитки Торы, израильский и украинский флаги, неопознанные фотопортреты евреев, собранные на кладбищах.

До Второй мировой в синагоге была пекарня. В 1947 году сооружение вернулось в собственность еврейской общины. Здесь активно молились до последней мощной волны миграции, а в 1991 году ключи от здания отдали господину Выгоднеру. Это уже не синагога в классическом понимании сюда могут приходить представители разных конфессий.

Джерела: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=26c23e9d-b6d7-3e17-2307-5925af5e4665&lang=ua

Великий герб України

Раніше на світлинах не помічав. Великого Герба досі не прийнято, а вже висить нарівні з державними символами.

Нагадаю, проєкт Великого Герба України мали затвердити ще на початку створення української держави, але на той час цьому завадили, вочевидь, совкові настрої парламенту, тому якось протиснули хоча б Малий.

Надалі було проведено декілька конкурсів, серед яких виділився проєкт О. А. Івахненка, але й до нього були геральдичні претензії: колосся, що "лежить", княжа корона на гербі республіки, нечервоний колір жупана, положення корпусів козака й галицького лева – за прискіпливості вони мали б помінятися місцями, відсутність традиційної корони в лева, завузький крок його задніх лап, відсутність символів інших земель України. Коротше, а хура й досі там.

До речі, це проєкт уряду УНР в еміґрації за роботи художника Битинського. Тут наведені герби Правобережжя, Галичини-Буковини, Кубані, Закарпаття та Лівобережжя. Щитотримачами є Архангел Михаїл, традиційний символ Київщини та й на правах покровителя України, і галицький лев.

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html

Леськове

Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.

У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.

Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.

Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.

Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.

Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.

Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.

 1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.

В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.

Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…

Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно. 

Фото: Роман Маленков

Шахматы в украинском стиле.

Тато.Донька.Браунінг.

Трошки гумору у цей чудовий день. Немного юмора в этот прекрасный день

Кухня Украины: 10 блюд мужчины-патриота

Британский ежедневник DailyMail узнал, какую еду ненавидят британцы. Хотя то, о чем он написал, собственно, и нас не особо приводит в восторг. Устрицы, печень и анчоусы – пускай сами едят. Такими деликатесами украинского мужика не то, что не накормить. Наоборот – разыграть  хищный аппетит у разъяренного льва!

Разные мужики любят разные блюда. О вкусах спорят. Но абсолютно все мужики любят вкусно поесть. И чем больше, тем лучше. Женщины часто этим пользуются. Согласись, это не может не радовать: тебя и любят, и кормят. А значит, и хотят.

Какие блюда украинской кухни больше всего любят наши парни? Итак, вот она - кухня, которая удовлетворит твои хищные аппетиты.

1 - Борщ

Эксперты Ассоциации “Украинский клуб аграрного бизнеса“ подсчитали, что за год население страны съедает 500 миллионов литров народного варева. Дружище, от корней не отвертеться.

2 - Сало с чесноком

Экзотика по-украински. Далеко не каждому она по вкусу. И зря: 100 граммов сала тебя могут накормить на полдня вперед.

Интересный факт: ходит слух, что во времена президентства Виктора Ющенко американская компания Westinghouse поставляла на украинские АЭС ядерное топливо. В знак благодарности президент дарил спонсорам сало!

3 - Колбаса домашняя

Печаль: такие нынче - редкость. Все из-за сложного рецепта приготовления. Но если у тебя есть хозяйка, которая может побаловать таким деликатесом – считай себя везунчиком.

4 - Холодец

Помни: легкая, но жирная еда – хорошая затравка перед тренировкой. Жиры способствуют стойкости мышц перед длительной нагрузкой. Что же, как не холодец, - одно из самых жирных и любимых блюд украинской кухни.

5 - Оливье

Без комментариев. Праздник – не праздник, если нет оливье. А еще лучше – тазик оливье. Да и не нам тебе напоминать, этот салат – отличная подушка. Вспомни, сколько раз ты в нем засыпал?

6 - Вареники с капустой

Капуста – необходимое блюдо для барышень, точнее для некоторых частей их тела. Хорошо, что у украинок с этим проблем нет. А вот в Краснодаре (Россия) дела похуже обстоят. Поэтому местные любители женской груди приготовили самый большой в мире вареник. Лакомство весит 90 кг 450 гр. Жаль, мужики немного просчитались, сделав вареник из картошки.

7 - Драники

Это блюдо мы стянули у белорусов. И ничего страшного: в Украине оно отлично прижилось. И не только в национальном меню. Коростень (Житомирская область) ежегодно проводит целый фестиваль, посвященный дерунам. Там можно чуть ли не бесплатно натрескаться такого лакомства. А бесплатно – и уксус сладкий.

8 - Пампушки

Тот же хлеб, только по-украински. Отличительной чертой является универсальность пампушек. Есть можно с любым блюдом. Наш козак очень любит пампушки. Наш козак предпочитает пампушки к борщу. Наш козак так любит пампушки, что не боится есть их с чесноком. Даже перед свиданием с барышней.

9 - Налистники с творогом в сметане

Вот тебе маленький секрет. Жарь их на сухой сковородке. Растительное масло добавляй в само тесто. Ну и куда же без сметаны. Народная классика жанра для сладкоежек.

10 - Горилка

Без комментариев. Знаешь ли ты, что литр самогона весит 953 грамма? Также, что это очень калорийный продукт (253 ккал на 100 граммов)? Говорят, водка вызывает зависимость. А то мы не знаем?! Она не согревает в холода и имеет свой срок хранения (1 год). А самое главное – 50 грамм горилки обостряют умственные способности уже через полчаса после приема! Мужики, теперь мы знаем, с чего начинать каждое утро!

Якою була мова 300 років тому

Першою пам'яткою українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою, вважають "Енеїду" Котляревського (1798~1842 рр.), але й до нього існували інтермедії, написані мовою, близькою до народної.

Інтермедії - це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять "слогомпростым, деревенским мужицким" ("Піитика" М. Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
Інтермедії справили відчутний вплив на творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Мови наступного твору зазнали певного впливу церковнослов'янської та сприйняття автора, ба все одно видно характерні риси та слова. Усталеної орфографії на той час не було, навіть у Котляревського слова писались аби як, тому десь нема м'якого знака, И читається як сучасні И, Й або Ї. 

Мати моя старенкая, чи ти менЂ раденкая,

Моей молодости,

Моей молодости?

Був у турка под рукамы, а в татаров з кайданамы

У самой жалости,

У самой жалости.

Дадже правда — тепера нема добра всюди,

Дармо пряцуем, виставляем груды.

Бог виручив мя оттуду, а тепер мЂсця не найду,

В дому не сидЂти.

ЛЂсы, поля спустошении, лугы, сЂна покошенни,

Пороспускав дЂты,

Пороспускав дЂты.

Толко ж правда, що треба взираты на бога,

То и всЂм есть в добичи простая дорога.

Пойду знову на СЂч-маты, пойду долЂ вниз шукаты,

Козацкая доле,

Козацкая доле!

Ачей буду потугою, а в москаля заслугою,

Мати ж моя, оле,

Мати ж моя, оле!

Спитаю, чи не буде хоч на низу добра,

Чи не трапится де поймати лиса або бобра.

Буду турков воеваты, мечем слави добувати,

Буду воевати,

Буду воевати!

Кармазини з луданамы, шати драты з сутанамы,

СовсЂм буду брати,

З очей не спускаты,

З очей не спускаты!

Егей, коли б впять, як була, козацкая слава,

Щоб роспустилась всюди, як пЂрамы пава!

І щоб зацвЂла знову, як рожа улЂтЂ,

Як бог позволить побрать турецкіи дЂты,

Або ляхов на той час трапится поймати

І сЂм кіем козацким по ребесах дати.

Лях

Padła, padła, padła! Tu padła! Kus, kus! Hałapiur!

Teraz że mam czas k memu polowaniu.

Y prżepiułek wraz pstrych ku łapaniu.

Choc ia pstrego mam iastremba chciwa,

Do prżepiułeczek nie barzo leniwa,

Iednak że żądam od poddanstwa swego,

Gdyby prżyniesli iastremba drugiego,

Ktoren by mogł złapać drugo albo trżecie,

Albo y więcey, choc do dwach set przedzcie.

[Впала, впала, впала! Тут упала! Кусь, кусь! Га-ля-ля!

Тепер же маю час, щоб пополювати.

І враз наловити рябих перепілок.

Хоча я маю сірого жадібного яструба,

До перепілок не дуже лінивого,

Однак я жадаю від своїх підданих,

Щоб принесли другого яструба,

Який би зміг зловити удвоє, втроє

Або й більше, хоч би й до двохсот.]

ГлядзЂце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць.

Харошо гуториш, бацюхно старенкій!

Харошо, харошо гето, лебедзік беленкій!

1[-й литвин]

Слухайце ж всЂ, братЂце, як буду навчаць,

А ви, панове, звольце мои слова внЂмаць!

3[-й литвин]

«Нехай и паней стане, і всЂм дзіеткам вашим!

Нехай станіесе гето тут приходом нашим!»

Лях

Cuż to, chłopowie, teraz wy mnie mowicie?

A panskiego gniewu iuż nie wicie?

А панського гніву вже не знаєте?]

Литвин

Неть, моспаніе, мы к тобіе c поклоном [подарунком] пришлЂ

І саколю маць до твоіей мЂлосцЂ приніеслЂ.

Лях

Iakież to mnie pokłony już teraz bywaią,

Kiedy dzis mi chłopowie w oczy narżekaią!

Wez tylo, chłopcze, postronki drotowe!

Коли нині хлопи мені в очі дорікають!

Візьми лиш, хлопче, дротяні посторонки!]

Chłopiec

Iuz gotowe!

[Лях]

Wez no, chłopcze, tylo sam woyta, iak starżego,

Biy, tłucz, wal, pal, biy dobrże! Tamże y drugiego!

Cuż to za dziwo do mnie y iaka prżycżyna,

Chłopa zabic, ubic, iak skurwego syna!