маладые казаки

Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.

Например то, что он был настоящим украинцем.

Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича 

Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року. 

На це моє рішення вплинули оці обставини: 
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції. 
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму. 
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч. 
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська. 
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками. 
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях. 
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. 

Слава Україні!

Загреб, дня 19. VIII. 1941. 
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська. 
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941. 

Вoлoдимир Вoйтанівський, 
Представник OУН у Xoрватії 

Генерал пoручник Андрій Шкурo, 
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська. 

Патріотичне графіті. Київ

Лава на Лаву

«Лава на лаву» є традиційною забавою козаків. Існує козацьке прислів’я «Той не козак, що в лаві не стояв». Козаки ставали до бою лава на лаву на великі свята – на Різдво, на Водохреща, на Масляну, на Великдень, на Покрову тощо. Вважалось на тих козаків лава яких виграла на свято буде Господнє Благословіння, тому козаки завжди залюбки ставали до лави. У кожного в лаві було своє місце, наприклад правий з лівого краю, яке передавалось від діда до батька, і до сина, онука. Ось звідки походить образлива для не знаючих народна поговірка «знати своє місце». В козацьких родах з гордістю коли хотіли похизуватись говорили: «Ми своє місце знаємо!». Це означало, що цей рід знав, що треба робити і як діяти в бою. Ось звідки витоки самоорганізації козацтва в бою. Традиція бою лава на лаву передавалась в козацьких родах – батько або дід навчали молодого козака не лише груповим способам ведення бою, але і індивідуальним. Існували і спеціальні родові техніки, які з великою таємницею передавались тільки серед родичів і заборонялось навчати представників чужих родів. Ця заборона знімалась під час війни. Вважалось, що бойовий побратим, який побував з тобою в реальному бою, є козакові за рідного брата. Ось звідки походить вислів «козацький рід», «козацькому роду нема переводу».

 Бій лава на лаву є цілим ритуалом, оскільки для тих хто вперше ставав до такої забави відбувалась умовна посвята у воїни. Перед лавою козаки ставали до кола і співали ритуальних пісень, які надавали певний внутрішній ритм бою і пробуджували войовничий дух у козака. У колі відбувались козацькі танці, відбувалась немов би спеціальна розминка перед боєм. Після цього козаки шикувались у лави. Шикування відбувалось в один, а інколи і в дві чи три ряди. Перед боєм відбувалось, як правило насміхання козаків однієї лави над іншою. Це був один із методів психологічної підготовки, оскільки тут важливо було зберегти душевну рівновагу і войовничий дух перед кулачним боєм. А коли козак не зумів цього зробити, то він міг стати слабкою ланкою в лаві, бо в такому бою дуже важливим було вести бій не вириваючись з групи. Після того як лави були готові до бою, лунала команда «Бій!» і обидві лави сходились в кулачному бою. Сходились, як правило, три рази. Перемагала та лава, яка більше разів перемогла. Між сходками лави відбувались індивідуальні поєдинки «навхрест» чи «на поясах», а також індивідуальні кулачні бої, за дотриманням правил яких уважно слідкували досвічені козаки. Судили лаву досвічені козаки, яких козаки вибирали самі, або лаву судили отамани громад. Порушників карали по різному. Наприклад, порушника могли відшмагати лозиною, чи викупати в річці, щоб «остудився» тощо. Але покарання не могло порушувати честь і добре ім’я козака і сприймалось, як правило, як жарт.

 Бій лава на лаву – є прекрасним засобом тренування навиків групового бою. Завдяки такій підготовці козаки і нащадки козаків вважались найкращими бійцями в рукопашних боях на війні. Наприклад під час Великої Вітчизняної війни в штикових і рукопашних атаках німецькі війська майже ніколи не перемагали радянські підрозділи, де були бійці, які пройшли школу боїв лава на лаву. Командуючий повітряно-десантними військами СССР В.В.Маркелов навіть в 70-80-х роках ХХ ст. сприяв тому, що десантники у своїй підготовці використовували бої лава на лаву.

От себя добавлю : действие специфическое и не всегда понятное. Но побывать стоит .

  Тож що ми знаємо про Мазепу? Так, він син білоцерківського городового отамана, народився у селі Мазепинці і одержав відмінну, передову на той час освіту, він герой багатьох літературних творів, (романтичний образ бунтівника привабив Байрона, Пушкіна, Гюго…), про українського гетьмана знято кілька кінострічок. Дехто, можливо, чув про меценатську діяльність Мазепи, та більшість українців чомусь схильні вважати, що гетьман «розтринькував» кошти  державної скарбниці, незважаючи на те, що кошти Івана Мазепи підтримували українську освіту (будівництво шкіл, Києво – Могилянської академії) та культуру (будівництво соборів). Є, правда, і ті злощасні 10 000, які Мазепа передав Голіцину, та росіянин у будь – якому разі їх би отримав – як не від Мазепи, то від іншого претендента на гетьманську булаву.

  Український гетьман намагався догодити Петру I, щоб потім користуватися з того, і тому підписав дуже тяжкі для України Коломацькі статті, які передбачали русифікування українського народу через шлюби з росіянами. Потрібно визнати, що допомога Мазепи була неоціненною для російського імператора, адже Петро I 1695 року не зміг узяти Азов, і тільки наступного року, з допомоги трьох козацьких полків імператорові це вдалося. Мазепа отримав «Андрія», і кілька інших орденів, і здавалося, був цілком щасливий.

  1701 року Петро I відмінив універсал про нові торгівельні шляхи з Європою. Імператор хотів, щоб українці торгували через Архангельськ, адже економічна незалежність України означає і політичну незалежність… Тож економіку України потрібно було обмежувати. До Іван Мазепа, з життєвим досвідом прийшло і розуміння наслідків такої політики, і український гетьман почав шукати нових союзників. Таким союзником став шведський король Карл XII, і Мазепа почав вести таємні переговори зі шведами.

  В цей час козацькі старшини почали тиснути на Мазепу: «Як ми за душу Хмельницького молимось, так ми тебе будемо проклинати». Гетьман «відкрив карти», а Кочубей швиденько написав «кляузу» Петру I. Та Російський цар справді довіряв Мазепі, тож не повірив ні Кочубею, ні Іскрі.

 Та коли (за відсутності у фортеці Мазепи) Меньшиков поїхав в Україну ліквідувати гетьманство, полковник Ніс його впустив, і Меньшиков написав цареві довгого листа з доносом: «Мазепа сие учинил не ради одной своей особы, а ради всей Украины». Тоді Меньшиков і Петро I зруйнували Батурин, запорожці підтримали універсал Мазепи, але Європа не підтримала його. Мазепа помер на чужині, під патронатом Турецького султана, який поклявся на Корані, що не видасть Мазепу.

  Тож Мазепа не зрадив свій народ, він зрадив царя, і ми можемо критикувати хіба що помилки його політики, які він визнав і намагався виправити.

Вот такие вот странные в Украине фашизм и притеснения русского языка

В период, когда российские СМИ активно пытаются изобразить украинцев активными сторонниками и коллаборационистами фашизма и нацизма, а победу приписать исключительно себе любимым, хочу предложить поразмыслить над следующим:

В сентябрьской кампании 1939 г. 112 тыс украинцев вступили в поединок с войсками Вермахтом в составе Войска Польского, 7 834 солдат украинской национальности погибли в боях с Вермахтом под польскими флагами, а 16 тыс получили ранения.

В целом во Второй мировой войне погиб каждый ПЯТЫЙ украинец. Среди военнослужащих призыва на лето 1941 года уцелели только 3% из общего количества.

Общие демографические потери Украины - с убитыми, жертвам концлагерей, депортированными и эвакуированными - составляют не менее 14 млн. человек. С 41,7 миллиона людей, которые жили до войны в УССР, на 1945 год осталось только 27,4 миллиона человек.

Украинцы воевали против Германии и в составе других армий и военных частей, в частности, многие из них служили в американской и канадской армии (в последний их насчитывалось 40 тыс.). Они воевали и во французском Движении сопротивления. Тысячи украинцев служили в польской армии генерала Владислава Андерса и принимали участие в военных действиях на британской стороне в Египте, Ливии и Италии. Также западные украинцы составляли 2% состава польской дивизии им. Тадеуша Костюшки и 70% чехословацкой бригады генерала Людвига Свободы.

Ну и финальным аккордом хочу представить видео ролики которые будут транслироваться на Украинских каналах в преддверии 

праздника 9 мая. Тут вы сможете увидеть и нацистов и фашистов и хунту и притеснения русского языка и русскоязычного населения, так же унижения ветеранов Второй мировой войны, прославления бЭндеровцев, вооруженные силы карателей...