малчык козак

Запорізький художник-ілюстратор Михайло Дяченко презентував свою серію ілюстрацій під назвою "Хрещення у вогні", де показуються образи українських героїв з різних епох.

Серед ілюстрацій - київський князь, козак, повстанець УПА, дівчина з Майдану, хлопець з барикад, "кіборг" з Донецького аеропорту та інші.

Слід зазначити, що Михайло навчається в Харківській академії мистецтв, і своїми малюнками хотів передати незламний український дух, який відображений в героях різних епох, оскільки кожен з них боровся за українську незалежність.

Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.

Например то, что он был настоящим украинцем.

Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича 

Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року. 

На це моє рішення вплинули оці обставини: 
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції. 
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму. 
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч. 
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська. 
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками. 
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях. 
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. 

Слава Україні!

Загреб, дня 19. VIII. 1941. 
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська. 
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941. 

Вoлoдимир Вoйтанівський, 
Представник OУН у Xoрватії 

Генерал пoручник Андрій Шкурo, 
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська. 

Ребят , ребят !!!
Пока еще не закончились рабочие дни, нам предлагают выбрать новое название старому напитку "Коньяк".
Изменить названия требует Франция и раз уж пошла такая пляска, то пора бы жить по европейским законам...

До голосування запропоновано 32 варіанти назви. Серед них, наприклад, такі:

- «гайстер» – одна з назв лелеки, яка асоціюється з відомим молдовським бренді «Белый аист»;

- «каннук» – назва, утворена з перших літер слів «кращий алкогольний національний напій українських коньячистів» – за звучанням близьке до слова «коньяк»;

- «брунат» – асоціація з кольором напою;

- «бурштин», або «бурштинок», «бурштиняк» – асоціація з кольором напою та зі схожими передумовами постання: дерево, сонце, тривалий час;

- «укрньяк» або «украньяк» та інші.

 Грогон и Грокур (ВТФ)

Помочь Украине затвердить новое название коньяка можно тут . ТУТ

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Шахматы в украинском стиле.

про вічне

Кладбище интересно своими надгробиями-мацевами. Интересны надгробия тем, что сделаны из кривовато, плохо обтесанных, плоских каменных глыб. Это какой-то песчаник, или что-то подобное, с вырезанными идиш надписями. Подобные мацевы распространены на юге Винницкой области - нетесаные, плоские песчаники глыбы. Правда, в Бершади их уже осталось немного. А еще здесь единственная в Украине глинобитная синагога.

Эпитафия, скопирована в конце XIX века с надгробия на Бершадском еврейском кладбище, говорит: "Это место захоронения убитых бандитами в освящения Имени. И они были призваны к Всевышнему в двадцать второй день месяца Сиван 1648". Вероятно, в данном тексте речь идет о разгроме козаками Бершади, которые, придя в город, убили большинство евреев. В начале XX века в городе появилось новое еврейское кладбище, которое действует и сегодня.

Глинобитная синагога, которая, по разным данным, построена в конце XVIІI или в начале XIX века, является уникальным памятником не только в Украине, но и, возможно, во всем мире. 

 Глинобитная, потому возведена из дерева, глины и соломы. Имеет выход на две стороны. Редкостью является и сохраненное внутреннее убранство - кроме Бершади, из украинских синагог таким может похвастаться лишь Хуст. В синагоге хранятся свитки Торы, израильский и украинский флаги, неопознанные фотопортреты евреев, собранные на кладбищах.

До Второй мировой в синагоге была пекарня. В 1947 году сооружение вернулось в собственность еврейской общины. Здесь активно молились до последней мощной волны миграции, а в 1991 году ключи от здания отдали господину Выгоднеру. Это уже не синагога в классическом понимании сюда могут приходить представители разных конфессий.

Джерела: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=26c23e9d-b6d7-3e17-2307-5925af5e4665&lang=ua