"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"
Ця картина Тараса Шевченка називається "дари в Чигирині 1649 року" і її б ви ніколи не зустріли в радянських підручниках. Чому жа ядерна держава побоювалася невеличкої, трохи меншої за четвертий формат, гравюри? Справа в тім, що в ній зашифроване пророцтво, яке збулося.
Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська.
Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".
Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі.
Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.)
Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном.
Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».
Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.
Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."
Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим
Раніше на світлинах не помічав. Великого Герба досі не прийнято, а вже висить нарівні з державними символами.
Президент дякує Юrію Луценку та суровому Кривавому Пастору за блискучу роботу, яка була проведена в суді з повернення коштів, вкрадених колишніми високопосадовцями (Джерело)
Нагадаю, проєкт Великого Герба України мали затвердити ще на початку створення української держави, але на той час цьому завадили, вочевидь, совкові настрої парламенту, тому якось протиснули хоча б Малий.
Надалі було проведено декілька конкурсів, серед яких виділився проєкт О. А. Івахненка, але й до нього були геральдичні претензії: колосся, що "лежить", княжа корона на гербі республіки, нечервоний колір жупана, положення корпусів козака й галицького лева – за прискіпливості вони мали б помінятися місцями, відсутність традиційної корони в лева, завузький крок його задніх лап, відсутність символів інших земель України. Коротше, а хура й досі там.
До речі, це проєкт уряду УНР в еміґрації за роботи художника Битинського. Тут наведені герби Правобережжя, Галичини-Буковини, Кубані, Закарпаття та Лівобережжя. Щитотримачами є Архангел Михаїл, традиційний символ Київщини та й на правах покровителя України, і галицький лев.
Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.
У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.
Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.
Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.
Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.
Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.
Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.
1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.
В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.
Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…
Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно.
Починаючи із 2018 року в маєтку Даховських дозволили проводити екскурсії, за попередньою домовленістю. У 2020 році влада вирішила зробити із маєтку військовий музей.
Мало кому известно, что на юге Украины, в 30 км от Херсона в Олешкивском районе, прямо на берегу Черного моря, находится вторая по величине пустыня Европы - Олешковские пески. 210000 га земель с уникальным ландшафтом и природой.
Олешковские пески - это море барханов, которое тянется сколько хватает взгляда. На этих барханах, или же - кучугурах, иногда растет такая-сякая растительность, между сугробами бывают маленькие озерца-солончаки, где растений немного больше.
Название происходит от названия города Олешки (название еще со времен Киевской Руси, в 1928—2016 — Цюрупинск), а пересечь ее можно за пол дня, ведь диаметр пустыни - всего 15 км.
По традиционной классификации, Олешковские пески - это полупустыня. Летом песок нагревается до 70 градусов по Цельсию, воздух собирается в горячие восходящие потоки и разгоняет дождевые облака, поэтому осадков здесь очень мало, гораздо меньше, чем в окружающих регионах. Можно попасть даже в песчаную бурю. Песок здесь очень мелкий и легкий, потому играючи переносится ветром. Иногда можно увидеть, как его закручивают в пляс смерчи.
Еще одно замечательное произведение природы в пустыне - оазис. Настоящий украинский оазис посреди настоящей украинской пустыни - небольшой сосновый лесок на берегу озера с чистой водой.
Кроме того, мало кто знает, что на глубине 300-400 метров здесь находится пресное подземное озеро, которое питает питьевой водой значительную часть области. Вода в нем очень вкусная.
Пустыня состоит из 7 так называемых арен. Все они бугристые, с колебанием высот до 20 м. Между аренами, которые поджаривают в собственных котлах миллионы тонн песка, лежат озера и млеют под солнцем негустые леса.
Ученые назовут ее скорее полупустыней из-за количества осадков и температурный режим. Может специалистам и виднее, но климатические условия здесь излишне строги. Летом песок нагревается до 75 градусов по Цельсию. И тогда бесконечные песчаные барханы превращаются в крутые вершины, а крутые спуски и подъемы моментально истощают путешественника. Раскаленный песок мутит разум, слепит глаза и попадает в каждую щелочку. Крупинки очень мелкие. Бросишь горсть в воздух - и облачко еще некоторое время провисит невесомо. А вокруг - только тишина и ветер быстро прячет следы едва не единой живности. Это волнистые узоры, оставленные на песке змеями.
На территории парка растут большие массивы березы, в том числе эндемичные - днепровской березы. Из животных здесь можно встретить волков, зайцев, песчанок, диких кабанов, фазанов, ужей и самых насекомых. Также здесь обитают большие популяции песчаного слепака и тушканчика-кандыбка. Чем ближе к границе леса - тем больше живых существ.
А еще в Олешковской пустыне живет опасный для человека паук - каракурт. Его яд в 15 раз сильнее яда гремучей змеи. Однако каракурт на людей сам не нападает.
История возникновения
Во времена Геродота в этих местах росли густые леса, но впоследствии они были вырублены местным населением. На смену лесам пришла степь с небольшими песчаными массивами, образованными благодаря наносам Днепра.
"Во времена, когда повсюду царила природа, а не человек, эти земли были богатыми. В Днепре плавало без счета рыбы. Туры, озабоченно опустив головы, паслись на сочных травах. Необозримыми степями мчались навстречу ветру сайгаки. Еще каких-то 3-4 сотни лет назад на стеблях зеленых трав здесь качалась тишина и природный покой... Разве что когда испуганный татарин вовсю промчится на коне в направлении Крыма. Или отряд казаков мелькнет вдали... "
Ветер смел все: и позор, и славу Олешковской Сечи - практически последнего пристанища запорожцев, которые, слоняясь между мощными гегемонами - Россией и Турцией, расколотые и разорванные внутренними междоусобицами, мечтали возродить былую славу Украины. Наверное даже не подозревали, что пройдет всего несколько десятилетий - и погибнут все, навсегда...
Еще 2400 назад здесь побывает Геродот. Он назовет местность Гилеей, то есть, Полесьем и опишет здешние зеленые леса с буйным разнотравьем и разнообразными деревьями. Но куда исчезнет описанное историком зеленое чудо? Откуда же вдруг здесь, в считанные километрах от Черного моря, рядом с могучим Днепром, появится такая огромная пустыня?
Пески на этих землях были давно, но потому, что видим сейчас, мы обязаны барону Фальц-Фейну (по крайней мере такова распространенная версия происхождения пустыни) - тому самому основателю Аскании-Новой. Тому, чьи сокровища мистически исчезли после его смерти. В 18-19 веке сюда массово стали завозить овец. Говорят, одному только барону принадлежало стадо до миллиона голов. Овцы уничтожили растительность, остальное сделали пожары, ветровая эрозия и бесцельная вырубка лесов. По данным «Журнала общеполезных сведений» только с 1802 по 1832 исчезло около 5000 га леса, после чего площадь под растительностью сократилась практически до нуля.
В двадцатом веке проблема начала стоять достаточно остро. Территории пустыни увеличивалась с каждым днем. Уникальность этих песков и в том, что они подвижны, и когда еще не было вокруг лесных насаждений, они наносили вред жителям окрестных сел, подползали к самим помещений и блокировали входы. В конце 40-х годов XX века советская власть начала массово высадживать леса. Впоследствии все прекратилось, когда тяжелым трудом с помощью волов и деревянных плугов было засажено более 100 000 гектаров леса. Сажали хвойные, березу и акацию, которые наиболее приспособлены к песчаной почвы. Несмотря на скепсис, леса прижились и смогли остановить пустыню, и сдерживают наступление песков уже более 70 лет. Семьсот гектаров из них несколько лет назад просто сгорели. Теперь это - самый большой в мире рукотворный лес. Сейчас это очень странное зрелище - море песчаных барханов в окружении гигантских искусственных массивов леса.
Итак, Олешковская пустыня является своеобразным символом беспомощности людей, которые своей деятельностью уничтожили местную экосистему. Теперь она угрожает разрушить пахотные земли Юга Украины, где распространены каштановые черноземные почвы в комплексе с солонцами.
Долгое время Олешковские пески были закрытой / секретной зоной. На территории пустыни располагался военный полигон. СССР оставил после себя еще один ужас времен холодной войны: идеальное, по мнению военных, место для упражнения в сбросе бомб. Более 2 десятков лет назад над пустыней шныряли самолеты, упражняясь в меткости. Сколько еще взрывчатки прячут барханы - неизвестно. Но пустыня будто сама постоянно высвобождается от назойливой ноши. Песок, гонимый ветром, плывет себе с места на место, и холмы постоянно меняют свои формы. То тут, то там из-под крупинок начинают выглядывать куски военного металла. Кто-то найдет простые гильзы от автомата, а кто-то находит цели бомбы когда-то так и не разорвались. Еще мгновение - и внезапный смерч снова похоронит их под волнами песка. Бомбометания на долгие годы оставили свои следы, и продолжает калечить, а то и забирать жизни (искателей металлолома). Туристам обычно бояться ничего, но стоит быть внимательными и осторожными. Часть из них до сих пор может быть взрывоопасной, поэтому следует считать на это и быть осторожными, выбрав это экзотическое место для путешествия. Возможно, именно благодаря легендам и слухам о спрятанных в барханам (местные жители называют их "сугробами») бомбы, это место до сих пор сохраняет уникальную атмосферу и природу.
В связи с войной на востоке министерство обороны Украины возобновило военные учения на бывшем полигоне, который находится под охраной и в ведении национального природного парка.
Сокровища украинской пустыни времен античности и средневековья
Олешковские пески скрывают не только тайны, но и сокровища. Много интересных и чрезвычайно ценных вещей было найдено здесь во время раскопок. Наличие на Олешковских песках предметов материальной культуры человека различных эпох - от палеолита до средневековья - позволяет сделать вывод, что она была более заселена человеком в прошлом, чем сегодня. Больше остатков этих культур известно для Козачье-Лагерной арены.
В песках встречаются грязно-буро-желтые, терракотовые и кирпичного цвета черепки греческих амфор античного времени. Археологи отмечают многочисленные находки наконечников скифских бронзовых стрел. Были также найдены: железный нож, бронзовые украшения от конской сбруи, бронзовые пряжки, шила, остатки бронзового зеркала и обломок скифского котла, бусины скифо-сарматских времен и инкрустированные бусины римских времен. Найденный бронзовый наконечник пояса датируется средневековьем.
На окраине арены в 1952 у с. Раденское была найдена медная монета времен Киевской Руси. На территории Козачье-Лагерной арены найдены также обломки глиняных козацких курительных трубок.
На одном из барханов есть небольшое кладбище, никто не знает, как и почему он здесь оказался, на одном из крестов можно увидеть дату смерти - в 1968 год. Местные люди говорят, что где-то в те времена на полигоне произошла авария - столкнулись два самолета, были человеческие жертвы.
Еще одна из легенд связывает Олешковские пески с козаками-характерниками, которые должны были проходить в песках обряд инициации - выжить около месяца без пищи и воды. Рассказывают, что сам атаман Сирко проходил подобное испытание. Легендарный Иван Сирко еще юношей стал в Олеши характерником. Древние предания рассказывают: "Получил юноша от старых учителей осанну и сложную задачу - найти секрет бессмертия. Месяц прожить в пустыне без пищи и воды. Несколько дней Сирко шел Олешками, и солнце побеждало. На шестой день закончилась вода, идти дальше не мог. И вдруг в мареве появилась красивая девушка, положила в руки какое-то растение и исчезла. На рассвете Сирко пришел в себя, в руке держал какие-то стебли и корешки. А сила вдруг вернулась».
Даже сегодня каждый может найти в пустыне это растение. Очевидно Сирко съел корешок милой двулистной. Человеку, чтобы выжить в царстве адского песка, достаточно съесть хотя бы один корешок.
Забывают рассказчики лишь об одном - во времена Сера на месте Олешковских песков еще не было никакой пустыни.
Как добраться?
Добираться в украинском пустыню можно из Херсона. Сначала нужно добраться маршруткой до города Олешки, а оттуда - маршруткой / автобусом до Раденска или Великие Копани. Из Херсона можно выехать утром на дизеле (отправляется около 8.00 утра) и доехать до тех самых населенных пунктов. А дальше уже пешком, с картой.
Еще можно добраться из Новой Каховки, - автобусом до Пролетарки (автобусов в этом направлении идет много). Затем с Пролетарки пешком до Новой Маячки, откуда к Олешковских песков - шапкой подать.
На сайте заповедника указано, что "відвідування Національного природного парку дозволено лише у супроводі інспектора відділу державної охорони ПЗФ та спеціаліста відділу еколого-освітньої роботи та рекреації. У разі самовільного відвідування території Парку, НПП «Олешківські піски» не несе відповідальності за вашу безпеку та життя. Будьте пильними: не відвідуйте вказану територію без супроводу спеціалістів НПП «Олешківські піски»!"
В феврале 2010 года президент Виктор Ющенко подписал указ о создании национального парка «Олешковские пески», который ограничил пребывание на территории пустыни. Попасть сюда можно только в составе экскурсионной группы или научной экспедиции. Запрет человеческой деятельности сразу положительно сказался на местной флоре и фауне.
