шевченко наруто

новый "Сільпо" на Ярославской, 56-А

Вся история Подола глазами Самсона и льва — героев знаменитого фонтана на Контрактовой, мурал о выдающихся украинцах, фуникулер и трамвайчик, которые ездят прямо под потолком торгового зала, маленькая копия кинотеатра «Жовтень», где проигрываются уникальные архивные фото- и видеоматериалы про один из старейших районов Киева, — все это в новом «Сільпо» на Ярославской, 56-А.

«Уже несколько лет мы работаем над тем, чтобы «Сільпо» был чем-то большим, чем супермаркет. Чтобы это было место хороших эмоций, новых историй и впечатлений. Мы хотим, чтобы каждый поход в «Сільпо» был не только ради покупок, а превращался в маленькое приключение. Ротонда-фонтан «Самсон, который раздирает пасть льву» стала символом Подола с тех времен, как в XVIII веке украсила Контрактовую площадь. Мы решили создать креативный экскурс в историю района и представили: а что, если бы Самсон не раздирал пасть льву, а дружил с ним? Какой была бы жизнь этих героев? Гости нового супермаркета ощутят дух традиций и пройдут вместе с Самсоном и львом сквозь яркий калейдоскоп событий на Подоле: от давних времен до нынешних», — рассказывает маркетинг-директор «Сільпо» Ekaterina Oguryaeva

«Жовтень» в 1930-х годах был первым в Киеве кинотеатром, который располагался в отдельном здании, и одним из первых в СССР, где было установлено звуковое оборудование. Колыбель кино решили увековечить в супермаркете и воссоздать в миниатюре часть зрительного зала, где Самсон и лев смотрят кино. На экране показывают уникальное 17-минутное видео про Подол минувших дней и кадры из истории самого «Жовтня». Редкие архивные материалы помогали собирать сотрудники Центрального государственного кинофотофоноархива имени Г.С. Пшеничного.

На входе в супермаркет гостей встречает мурал украинского художника CHZZ (Чиз) с надписью «Наші долі зійшлися на Подолі». Его персонажи — известные украинцы, чья жизнь связана с этими местами. Гетман Петр Сагайдачный, который завершил свой геройский путь на Подоле. Выдающийся археолог Викентий Хвойка, открывший памятники трипольской культуры и нашедший на Подоле окаменелости мамонтов. Меценат и основательница Киево-Могилянской академии Галшка Гулевичевна. Композитор, дирижер и тенор Артемий Ведель, который объединил итальянскую хоровую культуру с украинской традицией.

В торговом зале гостей встречает беседка с Самсоном и львом. Но в отличие от знаменитого фонтана «Самсон» на Контрактовой площади герои скульптуры не враждуют, а обнимаются. Рассказ об истории дружбы Самсона и льва продолжается на стенах супермаркета: они ловят рыбу, посещают Киево-Могилянскую академию, пьют вино с Тарасом Шевченко, ездят на красном запорожце, едят пирожки в кафе и пьют квас из больших желтых бочек. Почитатели Подола узнают Житний рынок, где лев покупает мясо, а также характерные подольские домики и их жителей, гуляющих по улицам. В современной части этой истории герои ходят в барбершоп, ездят на скейте и самокате, едят бургеры и делают сэлфи.

Еще два известных символа Подола — трамвай и фуникулер — нашли место в новом дизайнерском супермаркете. Творцы динамичного макета фуникулера говорят, что старались синхронизировать время его подъема и спуска с расписанием настоящего фуникулера на Подоле. Красный трамвайчик путешествует по кругу над отделами «Лавка традиций» и «Кулинария».

При входе в супермаркет со стороны Ярославской улицы гостей будет ждать небольшое выставочное пространство. Первая экспозиция «НАДзвичайні. Діячі України» создана сетью «Сільпо» вместе с клубом иллюстраторов Pictoric. Это проект-благодарность людям, которые каждый день обеспечивают быт страны во время карантина. В первом сезоне запланировано шесть выставок работ известных украинских иллюстраторов. Экспозиция будет меняться каждые три недели. Куратором выступит клуб Pictoric. 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

У Суботові науковці, судячи з усього, віднайшли ймовірне поховання Богдана Хмельницького

У родовій церкві-усипальниці Хмельницьких в селі Суботові георадари зафіксували старовинний склеп.

Фахівці припускають, що це поховання самого гетьмана, яке шукали понад 300 років, повідомляється на сайті vl.in.ua.

Свято-Іллінська церква збудована у 1651−1655 роках за наказом Богдана Хмельницького. Це була родинна церква-усипальниця. 1869 року її вперше капітально відремонтовано та прибудовано галарею й цегляну дзвіницю.

Цікаво, що пошуки могили Богдана Хмельницького розпочалися невдовзі після його поховання. Про деякі з них згадував навіть Тарас Шевченко у своїй поемі «Великий льох». Проте всі вони були безуспішними. А на початку ХХ століття до знаменитої Свято-Іллінської церкви навіть приїхала перша експедиція археологів.

До речі, востаннє археологи досліджували ґрунт церкви відносно недавно — 2005 року. Та попри цікаві знахідки у сфері культурних артефактів, склеп із рештками Богдана Хмельницького дослідники так і не знайшли. Коли доходили до так званого материкового ґрунту на глибині 1,7 — 2 метри, що передбачено традиційними методами дослідження, пошуки припиняли. Бо археологи були переконані, що нижче нічого вже немає. А історики переконували, що в ті час не ховали людей на глибині більше як 3 метри.

Втім, результати нещодавніх досліджень у Суботові приголомшили. На глибині понад 2 метри науковці зафіксували геофізичну аномалію, джерелом якої може бути великий археологічних об'єкт.

«Під час розвідки в Свято-Іллінській церкві ми застосовували один із найпоширеніших та перевірених у світовій практиці геофізичних методів — метод високочастотних електромагнітних зондувань, або ж георадарний метод. За допомогою чотирьох георадарів з різною робочою частотою і, відповідно, різної роздільної здатності та глибинності, ми обстежили простір під підлогою церкви до глибини більше ніж 4 метри. Раніше не було можливості дослідити підземний простір до такої глибини, не руйнуючи його. За результатами обробки даних георадарного зондування ми отримали чітке тривимірне зображення аномалії у центральній частині церкві. Її геометрія та розміри(довжина 3 м, ширина 1,3 м) відповідають об'єкту, схожому на склеп», — зізнається Ксенія Бондар — кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії теоретичної та прикладної геофізики Інституту геології Київського національного Університету ім. Тараса Шевченка.

У світовій практиці відомі аналогічні розташування склепів, скажімо, у храмах Західної Європи. Це лише підтверджує, що місце у центральній частині церкві в ті часи часто використовували для поховань.

«Знаєте, до Свято-Іллінської церкви георадарним методом я дослідив понад 100 церков та храмів. Проте з власного досвіду знаю лише два випадки, коли в середині церкви, на глибині понад 4 метри, були аномалії, схожі на крипти. Свято-Іллінська церква у Суботові стала в моєму списку третім таким об'єктом. За результатами мого дослідження, там було знайдено 4 аномалії, одна із них на 90% є криптою», — розповідає єксперт-геофізик Іван Ільчишин.

Окрім того, є сліди ймовірно засипаного підземного проходу з південно-західної стіни церкви в бік вівтаря або до підземної крипти. Для перевірки отриманих даних потрібні археологічні та інженерно-геологічні дослідження.

Згідно з офіційною версією, Хмельницький помер 27 липня 1657 року в тогочасній столиці молодої Української держави — Чигирині. А поховали гетьмана в родовому помісті, у Суботові, у склепі Іллінської церкви 25 серпня.

«Інтрига навколо місця поховання Богдана Хмельницького полягає в тому, що на початку XVIII століття у кількох тогочасних історичних творах — Літописі Григорія Граб’янки та Чернігівському літописі - було записано, що під час завоювання України польськими військами 1664 року тіло Богдана підступно викинули з гробниці на попелище за наказом коронного гетьмана Стефана Чернецького», — розповів доктор історичних наук Тарас Чухліб.

PS. Хочу прояснить одну вещь. Если я хочу запостить смищную картинку на укр. языке, какие теги желательно ставить? Если поставлю Украина - пост выйдет в общий чат, где украинский язык могут и не понимать. Засирать тег Моя Україна тоже как-то неправильно, ибо тег больше о любви к стране, чем о смехуечках. Ну и постить в Перец шутку, которая ни разу не политическая, тоже как-то тупо... Что же делать? Комиксы на украинском тоже не пойдут, ибо это не комикс. Я в замешательстве.

Український борщ

Доброго дня. Вирішив теж викласти рецепт, за яким ми готуємо борщ. 

Зазвичай ми варимо борщ з того м’яса, яке зараз є в домі. Яловичина чи свинина, шия чи задок, байдуже.

Цього разу у нас борщ зі свининою. 

М’ясо заливаємо холодною водою, ставимо на вогонь. Коли вода закипить, солимо та додаємо морквину та половину цибулі, зменшуємо вогонь та варимо до готовності м’яса десь 1-1,5 години. 

Цибулю та моркву викидаємо, м’ясо нарізаємо порційними шматочками, повертаємо у бульйон.

Буряк та моркву натираємо на крупній терці, картоплю нарізаємо кубиками, шинкуємо капусту, нарізаємо болгарський перець скибочками. 

Замість томатної пасти ми використовуємо заправку для борщу та томатний соус зі спеціями.Квасолю беремо консервовану. Квасолю можна брати білу, можна червону, це непринципово.

У казані розігріваємо соняшникову олію, висипаємо буряк та моркву, додаємо столову ложку цукру та трохи окропу та тушкуємо під кришкою на невеликому вогні. 

Одночасно висипаємо картоплю в каструлю з бульйоном.

Через 10 хвилин у казан з буряком додаємо заправку для борщу та кілька ложок томатного соусу, а у каструлю – капусту та болгарський перець. 

Варимо та тушкуємо ще 10 хвилин.

Настав відповідальний момент. У каструлю з бульйоном висипаємо тушковані буряк з морквою. 

Додаємо квасолю. Варимо все разом ще кілька хвилин. 

Наприкінці додаємо зелень. Все! 

Даємо борщу трохи настоятися, насипаємо у полумисок, додаємо сметану. Смачного!