Btr 4

А давайте сделаем нашу фендомную елочку уходящего года.  Принцип снаряжения елочки такой же как вот тут и тут
Тег политика НЕ добавлен. ^__^ 

Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.

Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:

- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».

- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».

- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.

- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».

- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).

- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».

- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».

- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря  Самійла Яшного, 1903 р.

Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.

Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.

Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог). 

Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати",  "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.

Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).

Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm

На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:

“Коби мені кумса сяна,

А до кумси ще й тириня

І бутельбух вовчаку,

Каравона чорнобрива”.

У перекладі це означає:

“Коби мені хлібець святий,

А до хліба трошки сира,

А до сира склянка пива

І дівчина чорнобрива”.

Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р. 

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р. 

Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.

Троха історії про Хуст, Карпатську Україну і низка історичних фото.

15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України

Що теє було Карпатська Україна?

Хоча Карпатська Україна існувала менше доби, невелике провінційне містечко вмить стало відомим на увесь світ та зуміло капіталізувати цю короткочасну славу у певний статус – Хуст і досі є об'єктом уваги істориків, публіцистів, журналістів чи й просто пересічних туристів.

Хуст колись володів високим статусом – поселення було  коронним містом Угорського королівства. Але втратило своє стратегічне значення 1766 року — після влучення блискавки у порохову вежу Хустського замку.

Фортеця, що протягом століть була центром місцевого життя, перетворилась на руїни, а темп розвитку міста значно уповільнився.

Життя в Хусті дещо пожвавили регулярні ярмарки. А наприкінці ХІХ століття тут з'явилася залізниця.

Так розмірено містечко жило до кінця Першої світової війни.

У 1919 році, після Тріанону, Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької республіки.

В результаті поділу комітату Марамарош між Чехословаччиною та Румунією, адміністративним центром його чехословацької частини став саме Хуст. Завдяки цим подіям місто отримало новий імпульс для розвитку.

Будувались нові житлові та адміністративні будинки, медичні та освітні заклади, крамниці, казарми для військових, промислові підприємства та склади.

Місто отримало сучасні мережі водопостачання, каналізації та електромережі.

На початку 1920-их років Підкарпатська Русь була найвідсталішим регіоном Чехословаччини, і центральна влада республіки спрямовувала величезні ресурси на розвиток краю.

Старше покоління закарпатців у своїх споминах називає міжвоєнний період "золотою добою".

Втілювала містобудівну концепцію Хуста ціла плеяда блискучих чеських архітекторів – Їндржіх Фрейвальд, Ярослав Бом, Ярослав Фраґнер, Мілан Бабушка, кожен з яких спроектував одну або кілька будівель для міста.

За короткий проміжок часу Хуст перетворився на справжнє європейське містечко з модерною забудовою та сучасними комунікаціями.

Одна з фото  колекцій міститься в архіві Українського наукового інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian Research Institute).

 Під час роботи в цьому архіві мені вдалося віднайти унікальну підбірку фотографій 1939 року, які висвітлюють історію Карпатської України.

Реконструкція. Колона озброєних січовиків. Квітень 1939 р. Словаччина

еконструкція. Січовик на бойовій позиції з легким кулеметом VZ-26/30. Квітень 1939 р. Словаччина

учасники реконструкції з кінокамерою

Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Закарпатські діти у школі села Богдан (1937 рік). Фото з журналу Life

Федір Коріятович - один із братів Коріятовичів, онуків литовського князя Гедиміна, які після вигнання ординців із Правобережної України у XIV сторіччі князювали на Поділлі. Після конфлікту з литовським князем Вітовтом Федір емігрує на Закарпаття, розбудовує замок у Мукачеві і, за легендою, приводить з собою 40 тисяч українців із Поділля. Ця листівка є українським пропагандистським матеріалом весни 1939 року, вважають на форумі reibert.info:

 Видання Карпатської України "Нова Свобода". 4 грудня 1938 року

Лютий 1939 року. Агітаційна бригада Українського національного об'єднання

 "Урядовий вісник" - офіційний орган Президії уряду Карпатської України.

Сурсы с полной инфой:

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2017/03/13/149615/

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/03/16/31888/

http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/15/117613/

https://twitter.com/pan_zugzwang/status/841772115233779713

Вітаю шановне панство з Днем соборності України!

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

https://ru.wikipedia.org/wiki/День_соборности_Украины

Если какие теги пропустил - подскажите, чтобы я проставил их.

Читая реактор не однократно натыкался на реплики типа "а что у вас с 2014-го улучшилось/изменилось?". Регулярность таких вопросов слишком высока, чтобы игнорировать и я его задал себе. Искать всякие достижения, например, что где-то что-то построили и т.д. можно, но на конкретного человека такие достижения оказывают слабое влияние. Поэтому я решил посмотреть, а что изменилось лично для меня и пошёл по следующему пути:

 - взял свою заработную плату;

 - перевёл в доллары по курсу на момент её получения (https://index.minfin.com.ua/exchange/archive/2020/);

 - построил пару графиков.

Чтобы охват был по-более взял период с 2009 по 2019.

Для начала график зарплат по годам:

По нему в общем видно, что с 2013 по 2017 есть существенная просадка, а сравнительное улучшение наступает в 2018. Поэтому следующий график по месяцам:

И тут надо давать пояснения:

 - просадка до нуля - это месяц, когда был в отпуске (нет работы - нет денег);

 - существенные скачки - это премии, которые к концу года могут в несколько раз превышать оклад; иногда скачки это отпускные, которые бухгалтерия прописывала в расчётном листке.

Чтобы снять некоторые вопросы:

 - я бюджетник, поэтому моя зарплата это: оклад + установленные сверху надбавки + надбавки от администрации + премии;

 - в начале года бюджет организации пустой, поэтому первые три-четыре (иногда больше) месяцев года платят только защищённые статьи (оклад + установленные сверху надбавки);

 - в течении этого периода был рост в должности, но разница между должностными окладами около 100-200 грн - я бы сказал на уровне погрешности;

 - из-за того, что бухгалтера по разному учитывают отпускные в нескольких местах они пропущены, но в целом на картину не сильно влияют (по дефолту отпускные дают в размере оклада, а оклад большим назвать сложно).

Спасибо за внимание.

P.S. Желание говорить место работы не имею

Сумне сьогодення ірландської мови чи майбутнє української?

День Гідності та Свободи

Дівчина з національним прапором закликає проїзджаючих автомобілістів долучитися до акції протесту. Перші дні Майдану. Ще ніхто не уявляв, що нас чекає. Дівчина з друзями верталася не то зі свята, не то з весілля. Вони підійшли, подивились, що відбувається на Майдані, послухали, поспілкувалися. Після цього вона попросила в когось прапор і стала біля дороги, намагаючись звернути увагу людей, що проїжджали по Хрещатику в машинах. Все відбувалося під прохолодним осіннім дощем, але це нікого не хвилювало.

01.12.2013

Демонстранти сплять на підлозі храму під час всенощної служби, сховавшись від переслідувань. Перша ніч після розгону студентів, люди намагалися відпочити і зігрітися, прихистком для них стала церква. Священики ходили навшпиньки поміж людей. Відбуваючи нічну службу, памятаю як я боявся налякати людей звуком затвору камери.

11.12.2013

Прохід до Адміністрації Президента цілодобово охороняли солдати внутрішніх військ. Дівчата-мітингувальниці намагалися схилити силовиків на сторону народу. Эту фотографию я сняла рано утром на Банковой. Люди принесли розы к ограждению возле Администрации Президента. Цветы выглядели торжественно и нелепо. Но невероятно красиво.

Фото Ганна Грабарська 

11.12.2013

Дівчина вдома спостерігає за спробою розгону Майдану. Інтернет-трансляції з ключових точок протестів велися волонтерами і журналістами цілодобово. В цей день відбулася перша серйозна спроба зруйнувати барикади і розігнати мітингарів. Солдати внутрішніх військ і Беркут проривалися з вул.Михайлівської та вул.Інститутської. Штурм почався опівночі. Завдяки інтернету за декілька годин "захисників" стало в рази більше. Сутички тривали до 9-ї години ранку. Это было больше похоже на фильм ужасов. Я работал за компьютером и собирался было скачать фильм и под попкорн его посмотреть. Зашел по привычке в Фейсбук проверить новости. Не для кого ни секрет, что социальные сети стали мощным толчком в революционном процессе. Подружка Тотоша уже была в кровати. Я позвал её. Она с ужасом наблюдала за происходящим.

15.12.2013

Недільне віче на Майдані побило всі рекорди по кількості людей. Зйомка з даху будинку Профспілок. Вражаюча картина - мільйон людей на центральній площі твоєї країни, що зібралися на недільне Віче 15 грудня 2013го. Дивлячись на неї розумієш, що один зі слоганів часів Євромайдану "Я крапля в океані" не є вже такою метафорою - і таки кожен окремо разом з усіма має силу океану. 

19.01.2014

Цей день в історії назвали "криваве Водохреща". Після того, як колону з Майдану, що прямувала до стін Верховної Ради, не пропустила міліція, почалися активні сутички з використанням спочатку каміння, а трохи пізніше і коктейлів Молотова. На фото - протестувальники пішли в контратаку на спецпризначенців спецпідрозділу "Беркут", які періодично під час зіткнень намагались заарештувати найактивніших євромайданівців. Хаотична некерованість і відсутність плану дій, безмежна хоробрість і люта ненависть до "беркутів", за всі ті жахливі речі, що вони встигли натворити під час Євромайдану, і відсутність з боку влади будь якої адекватної реакції, виплеснулись на Груші у неймовірне вуличне протистояння, коли люди вершили правосуддя на свій розсуд. Ці двоє "беркутів", незважаючи на всю драматичність зображеного, насправді не дістали жодних поранень, завдяки їх обладункам, через мить вони підхопились і побігли до своїх. Це сталось, через те, що так званим правоохоронцям здавалось, що вони ще контролюють ситуацію.

21.01.2014

Протестувальники стоячи на автобусі, що згорів під час сутичок, б'ють палицями по бочках і розмахують прапором України. Це був третій день сутичок на вулиці Грушевського. Силовики привезли машину з величезним прожектором і освітлювали лінію зіткнення. В той вечір йшов дуже гарний сніг. Люди стоять на спаленому автобусі внутрішніх військ, один з яких грюкає ломиком по залізній бочці. В контровому освітленні протестувальники виглядали дуже гарно. А ще в той вечір я взувся в берці, які були дуже слизькі і я дуже боявся, що якщо беркут раптово піде у наступ, то я не зможу втікти, бо буду падати.

22.01.2014

Протестувальники з "кокетейлем Молотова". "Дівчино, це перша лінія оборони", - так мене застерішали ці двоє хлопців з "Коктейлями Молотова". Тут готуються йти вперед чи зустріти "Беркут", якщо вони підуть в атаку.

21.01.2014

Спецпризначенці внутрішніх військ МВС несамовито б'ють беззахисного протестувальника, який не чинить жодного опору. Це було схоже на море - хвилі силовиків накочувались вулицею Грушевського на протестуючих, ламаючи слабких та тих, хто не встиг втекти, відтісняючи їх аж на Хрещатик і так само, трохи заслабнувши та розпорошивши свої сили, відкочувались назад для перегрупування для хвилі наступної, полишаючи за собою понівечені тіла та розтоптані прапори держави, яку нібито мали б захищати.

22.01.2014

Співробітники Беркута (спецпідрозділ МВС) використовують "коктейлі Молотова" проти мітингуючих. Під час "зачистки" вулиці Грушевського, Беркутівцям було замало гранат і куль, вони любили "порозважатись з вогнем". 

22.01.2014

Співробітник Беркута стріляє впритул гумовими набоями в волонтера-медика. "Зачистка" вулиці Грушевського. Спочатку поцілили в медика-волонтера, потім в журналіста, який був свідком. На щастя нас врятували люди, котрі відволікли на себе увагу стрілка. На задньому плані жінка з волонтерського медпункту намагається зупинити стрілка, є думка, що це саме Надія Савченко.

24.01.2014

Протестувальникі біля стадіону "Динамо" стіляють з великої саморобної рогатки. Я всё пытался влезть поближе, но меня пару раз отталкивали и настоятельно просили не мешать, мол есть тут дела поважнее. Опять таки, стена дыма, огня... Прилетающие с той стороны "резинки"... теперь всё это кажется нереальным...

27.01.2014

Хлопець із самооборони Майдану та дівчина з медичної служби Майдану на барикаді. Рідкісний момент людської теплоти в місці, яке сприймалося як місце протистояння, палаючий покришок і вибухають гранат. Місці, де постійно очікуєш небезпеки.

18.02.2014

Протестувальники передають бруківку до місця зіткнень. Бій між протестувальниками, й правоохоронцями, які перекрили підхід до Верховної Ради на перехресті вулиць Інститутська і Шовковична тривав вже декілька годин й ніхто і не думав припиняти боротьбу. Десь за гучною лінією бою, я побачив як люди тихо й методично працювали, намагаючись зробити і свій внесок в загальну справу. Хтось видобував бруківку з тротуарних доріжок, а інші вишикувалися у живий ланцюг й передавали найактивнішим на передову. Вражало, як різні люди в критичні моменти швидко самоорганізовувались й розуміли один одного майже без слів.

18.02.2014

Беркутівці б'ють фотокореспондента Володимира Бородіна, щоб відібрати у нього відзняті матеріали, особисті речі та фотоапаратуру. ..Володя Бородін веде під руки пораненого до медиків, він же намацує пульс в когось з людського «штабелю», фотографує впритул «беркутівців», які стріляють та кидають коктейлі Молотова зі схилів Жовтневого палацу. За декілька хвилин вже на мосту до "Глобуса" його грабують ті самі «беркутята». Починали з шолома, та не ризикнули відірвати його разом з головою – переключились на красивенький фотоапарат та великі об’єктиви, забрали і документи, телефони, гроші. Вони просто звірі. 

20.02.2014

Медик-волонтер біля щита, який використовувався як ноші для транспортування пораненого на вул. Інститутській.Насправді, події 20 лютого я пам'ятаю уривками. Пам'ятаю, як лежали загиблі біля поштамту, люди стояли і мовчали. У дядька в камуфляжі постійно дзвонив телефон, він відповідав порожнім, рівним голосом - Ні, це не Саша. Саша мертвий. Це його сотник. - Телефон дзвонив знову.

23.02.2014

Жалоба за загиблими патріотами. Жінка обіймає дерево за яким люди ховались від куль. Кров, біль, квіти. Саме в той день я вперше зненавидів свою роботу. Нескінченний потік людей і майже повна тиша. Звук працюючої камери рвав її на шматки - механічний лічильник людської скорботи. Хотілося щоб все це було не насправді. Не з нами, не в нашому місті, і не в нашій країні. А краще, щоб не було зовсім.

Цей фотопроект присвячений Простим Людям, які творили Революцію та відкрили  можливість для змін в Україні.

Більше фото тут humanfactor

25 лютого 1573 р. Іван Федоров заснував у Львові одну з перших українських друкарень

Першу книгу Разом із білорусом Петром Мстиславцем Іван Федоров видрукував 1564 року в Москві. 1566-го через переслідування з боку вищого російського духівництва та боярства покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. У вересні 1572 переїхав до Львова, де й заснував друкарню.

Дослідники припускають, що, скоріш за все, вона була організована на вул. Краківській, 4. А деякі історики навіть вважають, що І. Федоров привіз до Львова вже готову друкарню з білоруського Заблудова, де він працював до того. Проте друкарська справа вимагала значних коштів, частину яких Федорову вдалося залучити від львівських міщан, передміщан та окремих представників духовенства. Саме з ними він узгодив і першу книгу, яка вийшла у друкарні у 1574 р., – «Апостол». Вона стала першим відомим виданням, надрукованим на українських землях.

На думку істориків, її тираж становив не менше 1000 примірників. На відміну від московського «Апостола», у новій книзі друкар використав загальноприйнятий на той час український правопис. Окрім того, саме на львівському «Апостолі» була вперше виконана друкарська марка майстра. У післямові «Апостола» І. Федоров розповів про свій друкарський досвід у Москві та Литві, а також написав і про роботу у Львові.

Того ж року у галицькій столиці вийшла ще одна книга І. Федорова – «Буквар». Він став першим українським підручником з граматики старослов’янської мови. Проте у 1575 р. друкар їде зі Львова, а в 1576 р. в Острозі починається новий етап його професійної діяльності. Саме в Острозькій друкарні І. Федоров видав першу повну Біблію старослов’янською мовою.

Пам'ятник Івану Федорову у Львові