Ну же народ вы что историю не знаете?
Результаты поиска по запросу «
Демон старшей школ
»
фэндомы кличко книга цитаты самоирония Виталий Кличко Знаменитости Моя Україна разная политота
Віталій Кличко презентував книжку своїх смішних цитат "Хто не чув, той побачить!".
Кошти від її продажу підуть на благодійність.
Презентація видання відбулася у музеї Klitschko Expo ("Кличко Експо").
"Нарешті сталося те, що я давно обіцяв: я таки видав самоіронічну книжку зі своїми відомими цитатами. Вона яскрава, весела, позитивна. Скажу відверто, як людина, яка вміє посміятися, пожартувати над собою, яка вміє не ображатися на жарти на свою адресу, насправді на жарти на свою адресу, я не маю на увазі так звані жарти "95 кварталу". Ми видали цю книжку в такому цікавому форматі, смішному, маленькому, зручному, і до неї увійшли 14 найвідоміших моїх цитат, з ілюстраціями, разом з обкладинкою, це вже 16″, – розповів Кличко.
Сам же Кличко не планує спинятися і має намір видати ще не одну книгу своїх мемів.
За словами мера Києва, великий відсоток українців за минулий рік не прочитали жодної книги, тож він пожартував, що його книгу можна встигнути прочитати кілька разів ще до Нового року.
Отличный комментарий!
Ну молодец. Иметь самоиронию не все могут. Вернее, могут не только лишь все.
darth_vader\m/27.11.202018:13ссылкафэндомы кулинарный реактор кулинария Полтава Украина длиннопост Моя Україна разная политота
Як галушка стала символом Полтави
У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.
Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли".
уривок з "Енеїди" І. Котляревського.
Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка».
Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка.
Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця.
Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.
Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною.
Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.
А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.
"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."
Картопляні галушки із сиром
Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом
фэндомы Одесса Украина кладбище козаки історія України Моя Україна разная политота
Козацкое кладбище в Одессе старше самой Одессы
Шкодовая гора интересна не только пещерными домами. За камышами скрывается еще одно не менее интересное место - козацкое кладбище.
Куяльницкое кладбище - старое недействующее кладбище бывшего поселка Куяльник, захоронения козаков Сотниковской Сечи. Теперь оно находится в черте города Одесса, по Хаджибейской дороге, на склонах Шкодовой горы. Его основали козаки Сотниковской Сечи еще в далеком 18 веке, за несколько лет до основания Одессы. Они же и добывали ракушечник для строительства города.
После разрушения Запорожской Сечи большая часть козаков перешла в турецкие владения. Они поселились в пригороде Хаджибей, в районе Куяльницкого-Хажибейського пересыпи. Поскольку сама пересыпь, узкая и длиной 8 км, тогда постоянно затапливалась, то селились они на склонах гор Шкодовая и Длинная могила. На склонах Шкодовой горы возникло поселение Куяльник, где в 1809 основана Вознесенская церковь (не сохранилась).
Кладбище возникло еще раньше, примерно в 1775 году, а старое захоронение датируется 1791 годом, то есть за три года до построения Одессы. Метрические книги Вознесенской церкви велись с 1809 до 1822 года. Позже начинает действовать Рождество-Богородицкая церковь в соседнем селе Усатово. В метрических книгах присутствуют данные о 531 захоронения. Большинство фамилий (две трети) - чисто украинские, 18 имен однофамильцев или прямых потомков запорожских полковых старшин, есть и фамилии гетьманов (Дорошенко, Черный) и генеральских есаулов (Лысенко), а также фамилии, происходящие от названий запорожских куреней.
На кладбище на месте захоронений можно увидеть 32 вида старинных крестов разных размеров и форм.
В настоящее время кладбище заброшено. Сохранилась площадь 0,16 га, последнее захоронение 1965 года. На кладбище около 205 старинных надгробий, вырезанных из цельной глыбы известняка, на 33 крестах сохранились надписи. На большинстве крестов все еще можно разобрать отдельные слова, фамилии и даты. Все надписи полностью расшифрованы одесскими историками и краеведами. Все надписи выполнены смешанными - церковно-славянском и украинском языками, начинаются с фразы: "здесь почивае раб Божій", далее следуют имена и фамилии, а также криптонимы под титлами ІН ЦЙ (Ісус Назарянин цар Юдейський). На одном из захоронений просматривается год 1771 (надпись: "Здсъ погрєбнъ рабъ Божи младенцъ Иоанъ року Божія 1771"), но специалисты датируют это захоронение 1791 годом. [1] 32 с существующих крестов уникальны. Среди крестов преобладают четырехконечный, шестиконечные и восьмиконечные распространены меньше, в большинстве случаев часть основания креста расширена по сравнению с верхней частью. Расширения части имеют форму треугольника, трапеции, прямоугольника с прямыми закругленными и ступенчатыми гранями, символизируют крест на Голгофе. Среди могил выделяется одна - в форме подушки с казацкой булавой.
Среди разновидностей крестов распространены греческий и расширенный кресты, иногда расширенный крест дополняется в основе полумесяцем. Распространены мальтийские кресты, иногда в комплексе с полумесяцем, редко случается круглая и трилисна формы. Очень распространенной является лучистая форма, которая не имеет аналогов, все имеют круг - знак солнца в праславянском символике.
Добраться сюда можно на трамвайном маршруте №20, который также называют тростниковым.
Отличный комментарий!