Пам'яткою староукраїнської мови є

6 січня 1938 року народився видатний український письменник і правозахисник Василь Стус

Уродженець с. Рахнівки, Вінничина. Виріс у Донецьку. Закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту з червоним дипломом. В аспірантські роки працював викладачем української мови та літератури на Кіровоградщині, згодом у Горлівці, плитовим у шахті "Октябрська", літературним редактором української редакції ґазети "Соціалістичний Донбас". Після відрахування з аспірантури у 1965-му через участь в протестах на масові політичні репресії змінив багато професій, одружився, друкувався в самвидаві.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

У січні 1972 був зарарештований та засуджений за антирадянську пропаганду на 5 років таборів у Мордовії. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука (того самого), намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.

Лава на Лаву

«Лава на лаву» є традиційною забавою козаків. Існує козацьке прислів’я «Той не козак, що в лаві не стояв». Козаки ставали до бою лава на лаву на великі свята – на Різдво, на Водохреща, на Масляну, на Великдень, на Покрову тощо. Вважалось на тих козаків лава яких виграла на свято буде Господнє Благословіння, тому козаки завжди залюбки ставали до лави. У кожного в лаві було своє місце, наприклад правий з лівого краю, яке передавалось від діда до батька, і до сина, онука. Ось звідки походить образлива для не знаючих народна поговірка «знати своє місце». В козацьких родах з гордістю коли хотіли похизуватись говорили: «Ми своє місце знаємо!». Це означало, що цей рід знав, що треба робити і як діяти в бою. Ось звідки витоки самоорганізації козацтва в бою. Традиція бою лава на лаву передавалась в козацьких родах – батько або дід навчали молодого козака не лише груповим способам ведення бою, але і індивідуальним. Існували і спеціальні родові техніки, які з великою таємницею передавались тільки серед родичів і заборонялось навчати представників чужих родів. Ця заборона знімалась під час війни. Вважалось, що бойовий побратим, який побував з тобою в реальному бою, є козакові за рідного брата. Ось звідки походить вислів «козацький рід», «козацькому роду нема переводу».

 Бій лава на лаву є цілим ритуалом, оскільки для тих хто вперше ставав до такої забави відбувалась умовна посвята у воїни. Перед лавою козаки ставали до кола і співали ритуальних пісень, які надавали певний внутрішній ритм бою і пробуджували войовничий дух у козака. У колі відбувались козацькі танці, відбувалась немов би спеціальна розминка перед боєм. Після цього козаки шикувались у лави. Шикування відбувалось в один, а інколи і в дві чи три ряди. Перед боєм відбувалось, як правило насміхання козаків однієї лави над іншою. Це був один із методів психологічної підготовки, оскільки тут важливо було зберегти душевну рівновагу і войовничий дух перед кулачним боєм. А коли козак не зумів цього зробити, то він міг стати слабкою ланкою в лаві, бо в такому бою дуже важливим було вести бій не вириваючись з групи. Після того як лави були готові до бою, лунала команда «Бій!» і обидві лави сходились в кулачному бою. Сходились, як правило, три рази. Перемагала та лава, яка більше разів перемогла. Між сходками лави відбувались індивідуальні поєдинки «навхрест» чи «на поясах», а також індивідуальні кулачні бої, за дотриманням правил яких уважно слідкували досвічені козаки. Судили лаву досвічені козаки, яких козаки вибирали самі, або лаву судили отамани громад. Порушників карали по різному. Наприклад, порушника могли відшмагати лозиною, чи викупати в річці, щоб «остудився» тощо. Але покарання не могло порушувати честь і добре ім’я козака і сприймалось, як правило, як жарт.

 Бій лава на лаву – є прекрасним засобом тренування навиків групового бою. Завдяки такій підготовці козаки і нащадки козаків вважались найкращими бійцями в рукопашних боях на війні. Наприклад під час Великої Вітчизняної війни в штикових і рукопашних атаках німецькі війська майже ніколи не перемагали радянські підрозділи, де були бійці, які пройшли школу боїв лава на лаву. Командуючий повітряно-десантними військами СССР В.В.Маркелов навіть в 70-80-х роках ХХ ст. сприяв тому, що десантники у своїй підготовці використовували бої лава на лаву.

От себя добавлю : действие специфическое и не всегда понятное. Но побывать стоит .

ссылка на гифку

"ця гіфка мені не дуже подобається, тож нехай тут полежить."© Fill Feaouill

Обмін полоненими, Герої повернулись додому!

Голову патрульної поліції Маріуполя Михайла Вершиніна обміняли з полону.

Михайло потрапив в полон разом із захисниками Маріуполя, які були заблоковані на території МК "Азовсталь" у травні цього року.

"Пташка" повернулась з полону!

Ще пишуть що за сприянням принца Саудівської Аравії звільнено багато іностранців!

Портрет Євгена Павловича Гребінки, 1837

Є. П. Гребінка (1812-1848) — відомий український письменник-байкар, товариш Шевченка. З його братом, Миколою, Шевченко вчився разом у рисувальних класах Петербурзької Академії мистецтв.

До 1914 р. портрет публікувався під назвою «Портрет невідомого». Нинішню його назву встановив акад. В. Щурат.

1939 року експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР на Москві.

Євген Гребінка — автор тексту відомого романсу "Очи чёрные". Вірш-оригінал називається "Чёрные очи", має 3 строфи, вперше опублікований 1843 року та був присвячений дочці сусіда-поміщика штабс-капітана у відставці Растенберга Марії Василівні, з якою влітку наступного року Гребінка повінчався. В романс вірш перетворили набагато пізніше, у 1884 році.