Рускім смерть

Мавка

Украинские мини-скульптуры

Мини-скульптуры вызывают восторг у туристов благодаря свои форме и виду. Они так нравятся путешественникам, потому что нужно постараться, чтобы их найти.

В Украине первые мини-скульптуры появились в Ужгороде. Их учредитель Федор Шандор. Первая мини-скульптура, Мыколайчик, была приурочена к параду мыколайчиков, и до сих пор единственная в Украине. Увлекательной особенностью является то, что с каждым памятником связана определенная история. Их создают для того, чтобы популяризировать некоторые места и повысить показатели посещаемости туристами.

Самая маленькая в мире статуя Свободы в г. Ужгород

Если говорить о мини-скульптурах в нашей культуре, то именно Ужгород является безоговорочным лидером. Сейчас здесь более 20 скульптур. В Ужгороде уже есть местная традиция наряжать Свободку по разным поводам. Вот День медика, например.

Гарри Гудини в г. Ужгород

Точный адрес: у гостиницы "Ужгород" на площади Богдана Хмельницкого.

Говорят, что бабушка Гудини была родом из села Йовря – нынешняя Сторожница Ужгородского района. 

На Киевской набережной, как только начнутся перила, вы сразу увидите их - Йиглавских ёжиков.Йиглава - чешский город-побратим Ужгорода, догадайтесь, что на гербе города? Кстати, в этой самой Йиглаве варят чудесное пиво, которое так и называется "Jezek", а в Закарпатье масса мест, где его можно отведать.

Тивадар Чонтвари в г. Ужгород 

Уже перед самым пешеходным мостом на перилах стоит художник-самоучка-сумасшедший Тивадар Чонтвари, личность весьма яркая и противоречивая. 

Спускаемся на Православную набережную и находим Кристину Чаки и Миклоша Берчени (но не на перилах набережной, а у дома напротив). Этих персонажей вы еще увидите в Ужгородском замке и не только. 

"Мыколайчик" в г. Ужгород

Точный адрес: Набережная Независимости

Это первая мини-скульптура Ужгорода. Согласно легенде, мэрия получила письмо, где было написано, что отныне именно этот город является официальным представительством святого Николая. Высота - 16 сантиметров, вес - 12 килограммов. Если потереть мешок у него за спиной, то исполнятся все желания.

«Карпатия» в г. Ужгород 

Точный адрес: Набережная Независимости

Это мини-памятник пароходу, который первым пришел на помощь «Титанику» в 1912 году. «Карпатия» спасла часть пассажиров.

Внутри скульптуры является маленькое отверстие, предназначенное для подсветки иллюминаторов с помощью свечи.

«Джон Лорд» в г. Ужгород  

Точный адрес: Набережная Независимости 

Мини-скульптура посвящена основателю рок-группы Deep Purple. Появилась через пару лет после смерти музыканта. Средства для ее установки собрали посетители кафе «Под Замком». Фигура Джона Лорда развернута лицом к реке, потому что музыкант после посещения города был не в восторге от архитектурной составляющей города.

Мини-скульптура «Эней» в Полтаве 

Точный адрес: здание «ЦУМ», улица Соборности, 28/13

Мини-скульптура Энея из «Энеиды» Ивана Котляревского установлена в 2018 году. Автор - Михаил Колодко, сделана на благотворительные средства горожан. Он воссоздал образ главного героя из мультфильма для детей. Под скульптурой расположена монета с трезубцем и надписью «На фарт». Говорят, что тот, кто ее потрет, будет везти во всех делах.

«Бела Барток» в г. Виноградов

Точный адрес: сквер в центре города, названный в честь композитора

В Виноградове установлено мини-скульптуру в честь композитора Белы Бартока. В этом городе, когда оно называлось Севлющ, Барток жил несколько лет и впервые выступил перед публикой. 1 марта 1892 года в городе Виноградов на Закарпатье состоялось первое публичное выступление Бейлы Бартока. Успех концерта имел важное последствие: директор местной школы предоставил матери Бартока годовой отпуск для поездки в Братиславу, где юный Барток получил возможность брать уроки фортепиано и гармонии у Ласло Эркеля, сына Ференца Эркеля. Сейчас эта скульптура является начальной точкой в ​​экскурсии в честь композитора. Барток изображен с фонографом в руке, является намеком на сочетание фольклорных и новаторских мотивов в его творчестве.

«Кельт-кузнец» в г. Мукачево

Точный адрес: на берегу реки Латорица (у моста)

По просьбе жителей города была установлена миниатюрная скульптура карпатского кельта-кузнеца. Закарпатье имеет отношение к кельтам, потому исторической изюминкой Мукачево является кельтская стоянка (открытая позапрошлого века). Скульптуру создали Михаил Колодко и Федор Шандор. Некоторые видят сходство фигуры кельта с героями мультфильма «Астерикс и Обеликс».

«Воин Швейк» в г. Одеса

Точный адрес: на углу улицы Дерибасовской и переулка вице-адмирала Жукова

В Одессе есть мини-памятник солдата Швейка. Идея установки принадлежит Камилу Хайнцу, представителю общины Ярослава Гашека в Чехии. Автор скульптуры - Михаил Колодко. Это уже третий его Швейк. Первый находится в Ужгороде, второй - в городе Липнице-над-Сазавоу (Чехия), где похоронен Ярослав Гашек. Третий - в Одессе, у входа в «Гамбринус». Скульптуру много раз похищали, но каждый раз находили.

"Коты" в г. Винница

Бронзовые фигурки животных и птиц на перилах ограждения Киевского моста установили накануне Дня святого Николая, 18 декабря 2018 года. Уже несколько раз вандалы пытались повредить скульптуры на мосту, украли одну из бронзовых скульптур, скидывали в реку одного из котов. 

Киевская история мини-скульптур пока короткая, но с каждым годом будет развиваться еще больше. Сейчас в городе всего четыре образца такого типа, в дальнейшем планируется создание четырех объектов. Инициатором этого проекта («Ищи») является Юлия Бевзенко, которая является инициатором привлекательной идеи: рядом со скульптурками размещать табличку с QR-кодом, перейдя по которой, можно прочитать информацию об объекте

"Киевская плинфа"

«Котлета по-киевски»

Точный адрес: на углу улиц Архитектора Городецкого и Марии Заньковецкой

Это один из брендов города. Мини-скульптура изготовлена ​​из бронзы и установлена ​​у входа в ресторана Chicken Kyiv. Ее автор Сергей Галенко. Полюбоваться этим произведением искусства приходит много киевлян и гостей города.

«Киевский каштан»

Точный адрес: улица Крещатик, 36.

Мини-скульптура символа города расположена в центре города, на фасаде здания Киевской городской госадминистрации.

«Киевский торт»

Точный адрес: улица Крещатик, 29/1

Один из лучших гостинцев, теперь можно увидеть в несъедобном виде. Автор этой мини-скульптуры Дарья Вовк. Она выполнена из бронзы.

«Киевское сухое варенье»

Точный адрес: Андреевский спуск, 2д

Эта мини-скульптура выполнена в виде еще одного любимого десерта горожан. В 14 веке киевское сухое варенье присылали на свадьбу литовскому князю Ягайло. Секреты его изготовления передавались из поколения в поколение.

Скульптор Михаил Колодко

Посилання на джерела: 

https://sstass.livejournal.com/637304.html

https://uaua.top/17168/ 

https://golos.ua/i/674213

Ukraїner про голодомор 1932-1933 років

Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави.
Тоді з України вивезли весь урожай і худобу, не залишивши людям нічого. Ні крихти хліба. За даними Інституту національної пам’яті від штучного голоду померло від 4 з половиною до 7 мільйонів осіб. Тобто, у пік смертності у червні 1933 року в Україні помирали щодоби – 34 170 осіб, тобто щогодини – 1 420 осіб, щохвилини – 24 особи. Кожні 5 секунд — 2 людини. Щоб вижити, українці їли усе: жолуді, шишки, листя, кору і траву.

Упродовж кількох останніх місяців команда Ukraїner та Національного Музею Голодомору-геноциду досліджувала різні регіони України в пошуках свідків геноциду українського народу. Їх залишились одиниці, у 1932–1933 роках їм було по 6-12 років, але спогади тих часів закарбувались у їхній пам'яті на все життя. Бо такі події не забуваються. У роки тоталітаризму більшість свідків, що пережили Голодомор, змушені були мовчати про свій досвід. Ukraїner вирішили зібрати їхні свідчення з усієї України і таким чином зберегти. Пам'ятаймо.

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Подвал припятской медсанчасти №126

Обычно, когда публикуешь материалы о ЧЗО, всегда размышляешь о специфике этих мест. Даже пытаешься найти какую-нибудь эстетику и логическое объяснение неоднократного посещения оставленной человеком территории. Показываешь фотографии, пишешь поясняющий текст. Рассказываешь про объекты, делишься впечатлениями от увиденного. Эстетика постапокалиптического мира без людей поражает своей высокой художественностью, загадочностью и ощущением незримого присутствия человека. Место, о котором пойдет сейчас речь совсем не эстетичное. Скажу  больше - я в принципе не рекомендую его посещать, если Вас когда-нибудь судьба таки забросит в эти места. Да и рассказывать о нем нет особого желания. Однако это место есть в Припяти и оно, несмотря на весь ужас самого факта своего существования, все же достойно упоминания. Речь пойдет о самом жутком объекте покинутого города Припять - подвале медицинской-санитарной части.
1)

http://postalovsky-a.livejournal.com/134288.html

Герої не вмирають / Герои не умирают