Українська дорога

У селищі Городниця на Житомирщині знайдено скарб національного масштабу. 

«Топонім Городниці передбачає, що тут має бути якесь укріплене поселення, як правило давньоруського часу. Житомирська археологічна експедиція працює на території Новоград-Волинського району з 1988 року і з періодичністю раз на 1-2 роки виїжджає і проводить розвідкові роботи та розкопки. У межах Городниці цю пам’ятку довго шукали у 2007 і 2008 роках, коли приїздили сюди. Тоді знайшли декілька фрагментів кераміки, які за ознаками, можливо, давньоруські, але впевненості на 100% не було, бо основна частина культурного шару закрита будівлями, дорогами, комунікаціями і ми не можемо там вільно закласти пошуковий шурф чи просто пройтися й підняти матеріал. А тут випадково після того, як ми обстежували місце знахідки скарбу, виїхали на цю ділянку і знайшли класичне мисове городище», - розповідає археолог.

«Нарешті Городниця знайшла своє городище. Культурний шар тут настільки насичений, що схилами ви йдете по кістках, кераміці, кахлях, склу, а це свідчить, що життя тут було дуже активне. На городищі збереглися дитинець (40 на 50 метрів), оборонні споруди із південного боку, які представлені подвійною лінією ескарпів (крутий схил, що розділяє поверхні, розміщені на різних висотах – ред.), з північного боку – додатковий вал і рів та оборонні споруди, де дитинець відділяється від плато, частинка валу перепланована під час будівництва огорожі (навколо меморіалу – авт.), але ми можемо його розрізати і стратиграфія дасть нам відповідь, коли укріплення формувалося», - значив керівник експедиції.

словник села Бутейки Сарненського району Рівненщини

Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко. 

Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.

Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — ​справжніми мовними перлинами. Такі села — ​це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.

Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.

Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:

Аргуль — будь-який спиртний напій.

Байбас — балбес.

Беремна, важка, груба — вагітна жінка.

Бізіяна — мавпа.

Булєбочка — ​перша зварена молода картопля.

Бульбаники — ​деруни.

Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.

Ґалахват — ​безшабашний, пройдисвіт.

Ґендзьор — ​великий скляний бутель.

Глєжана — ​пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.

Ґуґло — ​жмут клоччя, який важко розірвати.

Дать гримайов — ​натовкти кулаком у плечі.

«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.

Дивило — ​дзеркало.

Дойонка — ​відро, в яке доять молоко.

Жмойда — ​скупердяй.

Забейда — ​легковажний, невдоволений.

Зтуля — звідти.

Кінуца по бабах — ​піти до ворожок.

Ковганка — неохайна господиня.

Куцуня — свиня.

Латун — заношений рваний одяг.

Льєжньовка — ​дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.

Лякан — опудало.

Мерліни — похоронний обряд.

Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.

Наклавса, як голодний вовк глєю — ​без міри наївся.

«Нах-нах» — так підкликають пса.

Нацицник — ​бюстгальтер.

Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.

Посьєдалі на вирачки — ​про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.

Про колісь — ​про далеке минуле.

Робить валюшку — ​небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.

Розтопша — ​дуже повна людина.

Салісовка — ​дорога квітчаста хустка.

Скаржопит — ​ябеда.

Скомініздіть — ​вкрасти.

Стогнота — зануда.

Хабаль — ​гулящий чоловік.

Хапун — ​найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.

Хлєбняга — самогон.

Шабльовка — ​гостра на язик жінка.

Шманделок — великий кусок.

Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?

Устрій Запорозької Січі як держави зі слів останнього очевидця

Реконструкція вулиці Пішої у Львові

Часто ми навіть не задумуємося, наскільки правильний благоустрій може змінити атмосферу місця, при тому, що будинки лишаються тими самими.Класний приклад такого перевтілення - вулиця Піша. Ніби ніякої фантастики, але занедбаний закапелок перетворився на затишну та живописну вуличку з купою цікавих деталей. 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

Живопис на сушеній камбалі

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?

Нормально так пенсии подняли ...

Якою була мова 300 років тому

Першою пам'яткою українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою, вважають "Енеїду" Котляревського (1798~1842 рр.), але й до нього існували інтермедії, написані мовою, близькою до народної.

Інтермедії - це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять "слогомпростым, деревенским мужицким" ("Піитика" М. Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
Інтермедії справили відчутний вплив на творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Мови наступного твору зазнали певного впливу церковнослов'янської та сприйняття автора, ба все одно видно характерні риси та слова. Усталеної орфографії на той час не було, навіть у Котляревського слова писались аби як, тому десь нема м'якого знака, И читається як сучасні И, Й або Ї. 

Мати моя старенкая, чи ти менЂ раденкая,

Моей молодости,

Моей молодости?

Був у турка под рукамы, а в татаров з кайданамы

У самой жалости,

У самой жалости.

Дадже правда — тепера нема добра всюди,

Дармо пряцуем, виставляем груды.

Бог виручив мя оттуду, а тепер мЂсця не найду,

В дому не сидЂти.

ЛЂсы, поля спустошении, лугы, сЂна покошенни,

Пороспускав дЂты,

Пороспускав дЂты.

Толко ж правда, що треба взираты на бога,

То и всЂм есть в добичи простая дорога.

Пойду знову на СЂч-маты, пойду долЂ вниз шукаты,

Козацкая доле,

Козацкая доле!

Ачей буду потугою, а в москаля заслугою,

Мати ж моя, оле,

Мати ж моя, оле!

Спитаю, чи не буде хоч на низу добра,

Чи не трапится де поймати лиса або бобра.

Буду турков воеваты, мечем слави добувати,

Буду воевати,

Буду воевати!

Кармазини з луданамы, шати драты з сутанамы,

СовсЂм буду брати,

З очей не спускаты,

З очей не спускаты!

Егей, коли б впять, як була, козацкая слава,

Щоб роспустилась всюди, як пЂрамы пава!

І щоб зацвЂла знову, як рожа улЂтЂ,

Як бог позволить побрать турецкіи дЂты,

Або ляхов на той час трапится поймати

І сЂм кіем козацким по ребесах дати.

Лях

Padła, padła, padła! Tu padła! Kus, kus! Hałapiur!

Teraz że mam czas k memu polowaniu.

Y prżepiułek wraz pstrych ku łapaniu.

Choc ia pstrego mam iastremba chciwa,

Do prżepiułeczek nie barzo leniwa,

Iednak że żądam od poddanstwa swego,

Gdyby prżyniesli iastremba drugiego,

Ktoren by mogł złapać drugo albo trżecie,

Albo y więcey, choc do dwach set przedzcie.

[Впала, впала, впала! Тут упала! Кусь, кусь! Га-ля-ля!

Тепер же маю час, щоб пополювати.

І враз наловити рябих перепілок.

Хоча я маю сірого жадібного яструба,

До перепілок не дуже лінивого,

Однак я жадаю від своїх підданих,

Щоб принесли другого яструба,

Який би зміг зловити удвоє, втроє

Або й більше, хоч би й до двохсот.]

ГлядзЂце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць.

Харошо гуториш, бацюхно старенкій!

Харошо, харошо гето, лебедзік беленкій!

1[-й литвин]

Слухайце ж всЂ, братЂце, як буду навчаць,

А ви, панове, звольце мои слова внЂмаць!

3[-й литвин]

«Нехай и паней стане, і всЂм дзіеткам вашим!

Нехай станіесе гето тут приходом нашим!»

Лях

Cuż to, chłopowie, teraz wy mnie mowicie?

A panskiego gniewu iuż nie wicie?

А панського гніву вже не знаєте?]

Литвин

Неть, моспаніе, мы к тобіе c поклоном [подарунком] пришлЂ

І саколю маць до твоіей мЂлосцЂ приніеслЂ.

Лях

Iakież to mnie pokłony już teraz bywaią,

Kiedy dzis mi chłopowie w oczy narżekaią!

Wez tylo, chłopcze, postronki drotowe!

Коли нині хлопи мені в очі дорікають!

Візьми лиш, хлопче, дротяні посторонки!]

Chłopiec

Iuz gotowe!

[Лях]

Wez no, chłopcze, tylo sam woyta, iak starżego,

Biy, tłucz, wal, pal, biy dobrże! Tamże y drugiego!

Cuż to za dziwo do mnie y iaka prżycżyna,

Chłopa zabic, ubic, iak skurwego syna!