коти прийдуть порядок наведуть
»фэндомы песня Пісні України Колыбельная Музыкальные Исполнители Композиция длиннопост cover version Sting Lana Del Rey Моя Україна разная политота Знаменитости Тоня Матвієнко Джордж Гершвин Квітка Цісик La VIVo Billie Holiday Janis Joplin Билли Холидей
Знаменита "Summertime" Джорджа Гершвіна була створена на основі української колискової «Ой ходить сон коло вікон».
Як так сталося, що добре відомий американський композитор надихнувся українською піснею та створив з неї оперну арію, яка згодом стала однією з найвідоміших у світі мелодій, що має нині тисячі версій?
Квітка Цісик - "Ой ходить сон коло вікон"
"Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота — коло плота.
Питається сон дрімоти:
"А де будем ночувати?"
Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Туди підем ночувати,
І дитину колисати.
Ой на кота та воркота,
На дитину та дрімота,
Котик буде воркотати,
Дитинонька буде спати".
Тоня Матвієнко - "Ой ходить сон коло вікон"
Перші записи тексту цієї мелодійної української пісні були зроблені у 1837 р. в альманасі «Русалка Дністровая». Пройшло 82 роки, і за дорученням С. Петлюри у світове турне вирушив знаменитий хор Олександра Кошиця. Головним його завданням була культурна дипломатія - популяризація української культури та здобуття симпатій до України. Чехословаччина, Австрія, Швейцарія , Франція, Голландія, Велика Британія, Польща та Бельгія... Блискучі виступи, приголомшливий успіх, неймовірні овації враженої публіки. Зрештою, хор доїхав до США і 5 жовтня 1922 р. дав концерт у Карнегі-холі на Сьомій авеню. Саме тоді вперше в Америці прозвучав "Щедрик".На одному з їхніх концертів був присутнім молодий та успішний бродвейський композитор Джордж Гершвін (Справжні ім'я та прізвище Джорджа Ґершвіна — Яків Гершович. Народився у районі Бруклін, Нью-Йорк, у сім'ї євреїв — емігрантів з України. Його батько емігрував до Америки з Одеси), який якраз міркував над новим проектом - оперою за мотивами роману Гейворда «Поргі та Бесс», і шукав ідеї та натхнення. Почувши ніжну мелодію "Ой ходить сон коло вікон", він одразу зрозумів, що це саме те, що було йому потрібно.
композитор Джордж ГершвінЗрештою в 1934 році він створив оперу за мотивами роману Хейворда «Поргі та Бесс», найвідомішою арією якої стала мелодія, почута на концерті українського хору (текст написали ДюБос Гейвард і Айра Гершвін, брат Джорджа). Саме ця арія стала перлиною творчості композитора, а опера - найкращою баладною оперою в Америці. Однак 11 липня 1937 року композитор помер у віці 38 років внаслідок невдалої операції по видаленню пухлини головного мозку так і не побачивши успіху свого найкращого твору.
Арія з «Поргі та Бесс»
"Summertime and the livin' is easy
Fish are jumpin' and the cotton is high
Yo' daddy's rich and yo' mama's good lookin'
So hush little baby, don't you cry
One of these mornin's you gonna rise up singin'
You gonna spread your little wings and you'll take to the sky
But 'till that mornin' there ain't nothin' gonna harm you
With yo mama and daddy standin' bye
Now it's summertime and the livin' is easy
Them fish are jumpin' and the cotton's 'bout waist high
Yo' daddy's rich and, ya know yo' mama's good lookin'
Now hush little baby, don't you cry"
Billie Holiday - "Summertime"
Виконання Біллі Холідей 1936 року вперше вивело пісню у число національних хітів. Й до початку 1960-х років «Summertime» вже увійшла в репертуар усіх виконавців, в усі підручники музики. Жоден музикант на своєму шляху не оминув «Summertime», а для декого вона стала "візитівкою" і саме в їхньому виконанні закарбувалася у пам'яті мільйонів меломанів. Йдеться про Луї Армстронга, Еллу Фіцджеральд, Дженіс Джоплін, а також Чарлі Паркера. Офіційно зафіксовано 80000 версій виконання «Summertime», вказує дослідниця Л.Чуб. І це лише кількість версій! Кількість виконавців композиції та кількість разів її виконання годі й уявити.
Lana Del Rey - "Summertime"
Janis Joplin - "Summertime"
Sting and the Dutch Orchestra of the 21st Century - "Summertime"
Арію Дж.Гершвіна було перекладено на болгарську, каталонську, чеську, голландську, есперанто, естонську, фінську, французьку, німецьку, італійську, японську, литовську, маорі, креольську, польську, португальську, українську, сербську, іспанську, ідиш і мову зулу. Відтак українська колискова "Ой ходить сон коло вікон" стала однією з найпопулярніших та найулюбленіших композицій у всьому світі. Щоправда як "Summertime".
Mendy Cahan with Jenia & Alex Olshansky Fusion Duo - "Summertime" на ідіші
La VIVo вирішили поєднати в одну пісню оригінал і версію Гершвіна - "Ой ходить сон-Summertime"
фэндомы архитектура Киев Украина історія України длиннопост замок Моя Україна разная политота
Замок-не-барона Штейнгеля на Ярославовом Валу, 1
Готический особняк возле Золотых Ворот сохраняет тысячи легенд и имеет столько же названий. Рассказываем о Замке барона Штейнгеля, Прибежище Рыцаря и Обитель Синей Бороды.
На самом деле замок никогда не принадлежал киевскому предпринимателю барону Максиму Штейнгелю, а был усадьбой польского помещика Михала Подгорского. Мистическая сила всегда оберегала дом. Дом, но не владельцев. Только за первые двадцать лет более 10 человек владели им. Та же сила еще не давала замку стать жертвой во имя очередного гигантского проекта.
Однако дом мог и не родиться. Сначала именно на его месте церковь рекомендовала строительство Владимирского собора. Впоследствии здесь появился приусадебный фруктовый сад.
Картина конца XIX в.
"Замок" и караимская кенаса. Открытка начала ХХ в.
А что же господин польский помещик? В 1895 и 1897 годах Михал Подгорский оформил долгосрочные ссуды на строительство экзотического доходного дома. За два года строительство завершено. А через год в Берлине судьба помещика оборвалась. Зато жизнь захлестнуло нововозведенный готический особняк. Такая вот реинкарнация по-киевски.
Дом заигрывает с визуальным восприятием наблюдателя: со стороны улицы видим четыре этажа, со двора - девять, если считать подвал и мансарду.
"Кто идет сюда, оставь все надежды!", - молча сообщают крылатые демоны, украшающие главные ворота. А прямо под парадной лестницей на полу выложено латинское приветствие "SALVE".
Въездная арка с шариками-отбойниками и зловещими демоническими статуями сверху.
Помещик Михел Подгорский умер, оставив после себя экзотический имение в трех минутах от метро. С тех пор владельцы менялись один за другим. В конце концов особняк достался Льву Бродскому, тогдашнем ̶г̶е̶н̶и̶ю̶, миллиардер, сахарозаводчику и филантропу.
Сразу после завершения строительства на первом этаже появилась кафе-кондитерская А La Porte D`Or. В газете Киевлянинъ от 1899 пишут, что в замке "откритъ роскошный лътний террасъ съ електрическимъ освъщениемъ", в ассортименте многообразие "английских бисквитов и вафель собственной фабрикъ".
После кондитерской был "Кинотетаръ-иллюзионъ" Уникатъ ". Здесь киевляне могли наслаждаться экранизацией культовых Les Misérables.
Из перечня киевских кинотеатров на 1914 г.С 1916 года собственником бывшей недвижимости Ярошинского стал крупнейший сахарозаводчик Лев Бродский. Он, насколько могу судить, оставался хозяином «замка» вплоть до революции.
С открытки начала ХХ в.
Известно, что в Киеве издавна существовала крупная община чехов и словаков. В период первой мировой войны, когда Россия и «лоскутная империя» Габсбургов оказались по разные стороны линии фронта, община всячески демонстрировала здешним властям лояльность и приняла участие в формировании боевой дружины, воевавшей на стороне русской армии. В нее зачисляли и военнопленных чехов и словаков, многие из которых сдавались братьям-славянам добровольно. Штаб-квартирой чешского движения, местонахождением Чешского Комитета в Киеве был отель «Прага» на Владимирской, 36, – тот самый дом, на котором теперь висит мемориальная доска в честь Ярослава Гашека и его героя Швейка.
Дом на Ярославовом Валу, 1 находился совсем близко от чешского центра. В кафе, устроенное здесь, нередко заглядывали киевские чехи; содержателем кинотеатра «Уникат» был также чех – Йозеф Петраш. В этом же доме с 1915 года действовали разные комиссии чехов и словаков, в частности, по делам военнопленных. Более чем вероятно, что здесь побывал и военнопленный Ярослав Гашек.
А в 1917 году в комнатах и коридорах замка рождалась Чехословакия. Часть помещений «замка» использовали для так называемой «Одбочки» (отделения, филиала) Чехословацкой Народной Рады на Руси. Руководителем «Одбочки» был выбран виднейший лидер чешского движения, профессор Томаш Масарик. Он проводил здесь заседания филиала.
«Замок» в перспективе Прорезной. С открытки начала ХХ в.
В декабре 1917 года, когда на Большой Подвальной (Ярославовом Валу), 1 проходило пленарное заседание «Одбочки», его участники сфотографировались во дворе «замка». В первом ряду, посередине – 67-летний Томаш Масарик, будущий президент Чехословакии. Помимо Масарика, на снимке присутствуют и другие незаурядные личности. Так, слева от будущего президента сидит Рудольф Медек – чешский литератор и военный деятель, близко знавший Гашека, оставивший мемуары о киевских событиях.
Фото 1917 г. из собрания Александра и Дины Муратовых – киевлян, ныне живущих в Праге. Серия их публикаций в пражском журнале «Русское слово» содержит интереснейшие и разнообразнейшие материалы о киевских чехах
Роспись арендаторов дома на 1918 год включает таких занятных нанимателей, как Первое еврейское потребительское общество (державшее в подвале пекарню) или редакция газеты «Наша думка». Уже в ходе гражданской войны «замок» был приобретен совладельцами Хаскелем Гительмахером и И.Дунаевым. Но с 1919-го вся коммерческая недвижимость в Киеве была национализирована. Не составил исключения и дом на Ярославовом Валу, 1. После революции 1917 года замок национализировали и следующие 90 лет здесь находились коммунальные квартиры - он перешел в распоряжение пресловутых «жилтоварищей»: новое население коммунальных квартир дома образовало жилищный кооператив. Под их надзором «замок» выглядел облезлым и заплатанным, но все же исправным.
Фото 1920-х гг.
Конечно, дом был очень популярен: известный издатель открыток Дмитрий Марков даже включил его в довольно ограниченную серию карточек «Киев. Красивые здания».
Помимо жилья, в усадьбе находилось заведение цирюльника под вывеской «Парикмахер Антоний» (в угловом доме).Фото конца XIX в.
В послевоенные годы дом оставался одним из самых приметных в старом Киеве. Он служил моделью художникам – от добротного реализма Александра Пащенко до гротескных пейзажей Семена Каплана.
Фотографы охотно запечатлевали «замок» и помещали его снимки в фотоальбомах. Обращали на него внимание и писатели. Особенно будоражила их воображение надпись «SALVE», выполненная у порога (кстати, не единственный пример такого приветствия в Киеве).
Не мог остаться равнодушным к «замку» поэт Николай Ушаков, хорошо знавший киевскую старину и посвятивший ей многие строки.
Писал про него художник и литератор Валерия Акопова в «Сантиментальные прогулки по старому Киеву» (книга была написана в 1978–1979 годах и издана в 1991-м).
При всем при этом дом на Ярославовом Валу, 1 практически не упоминался в путеводителях, в справочниках по Киеву. Оно и понятно: в течение многих лет никто не мог дать внятного ответа на элементарные вопросы – когда здание построено, кто его проектировал? И все же 21 января 1986 года решением Киевского горисполкома № 49 «замок» был признан памятником архитектуры и взят под опеку государства. На его фасаде была установлена охранная доска от имени УССР, которая висит здесь до сих пор...
Все эти годы здание оставалось жилым. К слову, среди тех, кто проживал в доме № 1 как в предвоенные, так и в послевоенные годы, – одно из светил киевского акушерства и гинекологии, профессор, доктор наук М.Ф.Айзенберг. А помещения на первом этаже использовали для учреждений. И, конечно же, здесь нельзя не упомянуть Киевское бюро путешествий и экскурсий. Думаю, многие читатели моих строк еще помнят его в этих стенах.
На Ярославовом Валу, 1 находилась диспетчерская экскурсбюро, где киевские гиды получали путевки на работу. Здесь же действовал методический кабинет, на полках которого накапливались планы и тексты всевозможных экскурсий.
В 1990-е годы, когда очень многое изменилось, экскурсбюро ушло из «замка». Но помещения в нижнем этаже продолжали служить культуре. На некоторое время здесь обосновался отдел архитектурной керамики при Софийском заповеднике. Первоначально он действовал в трапезной Михайловского монастыря, но когда храм вернули верующим, отдел и его коллекции перевели на Ярославов Вал.
Это было тем более резонно, что сам «замок» тоже мог бы служить экспонатом выставки керамики. Ведь в нескольких его комнатах до сих пор сохранились разнообразные, поразительно изысканные кафельные печи работы известной киевской мастерской Иозефата Андржейовского. Благодаря этим шедеврам здание считается теперь не только памятником архитектуры, но и памятником искусства.
А в жилых помещениях остатки былой шляхетской роскоши соседствуют с убогим наследием «совка» и «постсовка».
Однако, начиная с 1998 года, предприниматель и депутат Киевсовета А. Лойфенфельд начал выкупать квартиры здания, и уже в 2006-м он был владельцем всего Замка. С тех пор памятник архитектуры пришел в запустение.
Правда, не так уж давно на первом этаже наводили порядок, сделали шикарные витрины. Там ненадолго обосновалась арт-галерея.
Бывший вестибюль галереи
Возмутительным является тот факт, что в 2013 году президент Чехии Милош Земан предложил погасить госдолг Украины перед Чехословакией за строительство газотранспортной системы за счет передачи замка посольству Чехии. Это было бы сверхвыгодное соглашение, которая спасла бы замок от упадка и подарила бы ей новую жизнь. Но нет - владелец здания был против. И на него никто не смог или не захотел повлиять.
Сегодня замок-не-барона, который является памятником архитектуры и монументального искусства - не заброшенный. У него есть владельцы, арендаторы, но это никак не спасает столетний дом от постоянного разрушения. Старинные витражные окна заменяются пластиковыми стеклопакетами, а время неумолимо разрушает богатейший лепной декор фасада.
Владелец здания, ООО "Львовская брама плюс" (зарегистрирован по адресу Ярославов Вал, дом 1/37) - не инвестирует ни копейки на сохранение своего недвижимого имущества (судя по состоянию фасадов).
Джерела:
http://photohistory.kiev.ua/articles.php?a=1-4
https://www.facebook.com/renovation.map/photos/a.819182278132631/2737588249625348/?type=3&theater
На мапі: goo.gl/maps/XGb3eLu6GyopRZwq5
Прогулятися замком: photos.app.goo.gl/r4hTQd7vChEeNk3CA
Історія: photos.app.goo.gl/dPSRMDjrJVFhSXML6
фэндомы Українська мова кулинария українська кухня еда свадьба обряд традиции Моя Україна разная политота
Дивень
Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.
На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.
Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
"Світи, жар, у печі ясно
Печись, дивень, красно
Гостям – на велике диво,
Молодим – на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!"
фэндомы Великі Українці Данило Самойлович Моя Україна разная политота
Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко?
Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума!
Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності?
Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою.
Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами.
Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так?
ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати!
ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання.
ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома.
ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років.
Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне.
Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________
Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________