мотанка з крилами

А поки всі шукають щось нове, пропоную згадати старе, та добре. 

У кожного з нас, незалежно від віку, стилю життя, плину моди та вподобань знайдеться те, що не втрачае змісту чи актуальності. Найулюбленіший фільм, книга чи пісня, що із року в рік буде подобатися так само, як при першому ознайомленні, а може щей дужче.

Тому пропоную згадати свої улюблені пісні українських винонавців. Саме такі, від котрих щемить у серці вже не один рік поспіль.

Що до мене, то то будуть таки три пісні, що знайомі мені ще з дитинства.

А яким буде ваш вибір?

Цей день в історії

7 лютого 1933 року в Києві в 76 років помер Микола Садовський (Тобілевич), актор, режисер, корифей українського побутового театру.

Микола Садовський у кінці 1880-х, коли церква не дозволила Марії Заньковецькій повінчатися з ним

Народився 13 грудня 1856-го в селі Кам’яно-Костувате Херсонської губернії (тепер – Миколаївська область). Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.

Навчався в Єлисаветградському реальному училищі. Доброволець російсько-турецької війни 1877-1878 років, відзначений Георгіївським хрестом – у рукопашному бою на Шипці під зливою куль врятував прапор полку.

Після повернення на батьківщину зайнявся сімейним захопленням – театром. У 1888-му організував власну трупу. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.

В 1906-му заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві.

Афіша Театру Городського Народного Дому “Бранка Роксоляна”, надрукована в газеті “Рада” № 58. 10 (23) березня 1912 року

Був щедро наділений акторськими даними: вмінням перевтілюватися, пристрасним темпераментом, стрункою поставою, виразним обличчям, багатою мімікою, пластичністю тіла. Прекрасно виконував народні пісні, оригінально – народні танці. Вершиною його акторської майстерності стали героїко-драматичні образи Назара Стодолі, Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби.

Головний уповноважений у справах народних театрів в уряді УНР. Головний розпорядник урочистостей на Софійському майдані в Києві під час проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919-го. 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді.

Театральна трупа Руського театру, м. Ужгород

Програма святкування сорокарічного ювілею М. К. Садовського. м. Ужгород. 19 грудня 1921 р.

Сцена зі спектаклю Руського театру, м. Ужгород

У 1923-му еміґрував до Праги, але за три роки повернувся в Україну на запрошення уряду УСРР. Не маючи можливості створити власну трупу, виступав у різних театрах, знявся у головній ролі в фільмі «Вітер з порогів» (1929), де зіграв старого лоцмана і, попри поважний вік, без дублера пірнав у Дніпро.

Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

«Український інститут національної пам'яті»;

Обухівський месник

В українській історії є ще чимало нерозвіданих сторінок, і однією з таких є художник початку ХХ століття Василь Гулак, який став автором більше трьох сотень листівок. Ніяких певних відомостей про нього немає. Ні про його освіту, ні про життя, ні навіть чи це його справжнє ім'я. Причину цього, мабуть, не треба пояснювати . 

Ідеологічно художник підтримував демократичні ідеї. В період революції 1905-1906 років створював малюнки, що критикували правлячий уряд. Та незважаючі на це Василь Гулак передовсім мав гумористичні роботи, такі зрозумілі простому люду. Чого варта лише серія "10 заповідей молодим дівчатам". 

Але, до нас дійшли лише 8 з 10 порад. 

Бережи́на – узбережжя, берег.

Видноко́ло – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості, обрій, горизонт.

Нічни́ці – відсутність сну, безсоння.

Опа́систий – товстий, огрядний, гладкий.

Путі́вець – польова дорога.

Ру́чкатися – вітатися при зустрічі, потискуючи один одному руки.