сливы девушек

Український борщ

Доброго дня. Вирішив теж викласти рецепт, за яким ми готуємо борщ. 

Зазвичай ми варимо борщ з того м’яса, яке зараз є в домі. Яловичина чи свинина, шия чи задок, байдуже.

Цього разу у нас борщ зі свининою. 

М’ясо заливаємо холодною водою, ставимо на вогонь. Коли вода закипить, солимо та додаємо морквину та половину цибулі, зменшуємо вогонь та варимо до готовності м’яса десь 1-1,5 години. 

Цибулю та моркву викидаємо, м’ясо нарізаємо порційними шматочками, повертаємо у бульйон.

Буряк та моркву натираємо на крупній терці, картоплю нарізаємо кубиками, шинкуємо капусту, нарізаємо болгарський перець скибочками. 

Замість томатної пасти ми використовуємо заправку для борщу та томатний соус зі спеціями.Квасолю беремо консервовану. Квасолю можна брати білу, можна червону, це непринципово.

У казані розігріваємо соняшникову олію, висипаємо буряк та моркву, додаємо столову ложку цукру та трохи окропу та тушкуємо під кришкою на невеликому вогні. 

Одночасно висипаємо картоплю в каструлю з бульйоном.

Через 10 хвилин у казан з буряком додаємо заправку для борщу та кілька ложок томатного соусу, а у каструлю – капусту та болгарський перець. 

Варимо та тушкуємо ще 10 хвилин.

Настав відповідальний момент. У каструлю з бульйоном висипаємо тушковані буряк з морквою. 

Додаємо квасолю. Варимо все разом ще кілька хвилин. 

Наприкінці додаємо зелень. Все! 

Даємо борщу трохи настоятися, насипаємо у полумисок, додаємо сметану. Смачного!

Есть такие традиции про которые мы не все знаем и не все. Сегодня решила нарушить чучуть атмосферу няшности, ну порадовать реакторчан ^^

1. Девушка решала кто будет ее мужем. 

до 17 столетия украинские девчули могли прийти в дом где проживал парен, в которого она была влюблена, и при всех его родственниках предложить руку и сердце. Отказать девушке было очень плохой приметой, ну сами понимаете 17 век... Поэтому парни в такой ситуации были змушенi женится или выходить замуж :D даже если это была не та единственная. 

2. Вечорницi

На вечорницях была традиция, которая позволяла людям так сказать общаться ближе чем просто общение.  Не замужние парни и девушки собирались дома у вдовы, которая должна была следить за ними... (WTF?!) ну пили, ели, играли, ну типа вписка, но со взрослыми. А потом занимались так называемыми "притулами". Это когда пары ложились спать и занимались сексом на половину, то есть так что бы девушка не лишилась девственности и не забеременела. Я не знаю как это. Есть данные, но в статье не указан источник данных, что 45,6 % девушек , которые ходили на вечорницi, теряли девственность до брака. 

3. Лишить девственности любой ценой. 

Ну всем известно уже, что первая брачная ночь была прям развлечение для всех гостей. Это и традиция про чарку горiлки с пробитым донышком. И вот еще одна традиция. Пока проходило таинство первого секса (возможно и не первого, если была знакомая вдова) под дверью стояли родственники и гости и пели песни. Первый брачный секс лимитировался временем, на него давали всего 30 минут. Ну понятное дело , что под ор пьяных гостей не у всех все получалось, тогда на помощь должен был прийти дружок. Или отец, или еще какой родственник. Если они отказывались (ну блин хоть что то у кого то святое было), то девственности невесту лишали подружки....... пальцами.

4. Менструация. 

Менструальная кровь у нас считали нечистой. В те самые дни женщина должна была сидеть дома. Ей нечего нельзя было делать. Ну и поскольку не было нижнего белья, то это даже очень правильно. А еще менструальную кровь считали опасной для мужчин. То место откуда вытекала это кровь считали каналом в потусторонний мир, что может затянуть в себя и укусить. Я не вру. Но не смотря на все это , менструальной кровью превораживали. Пару капель в борщ и вес. Мужик под каблуком. (Не проверяла.)

5. Вырасти домовушу.

Гуцулы верили, что с яйца ,которое снесла черная курица можно выносить газдівника (домовова). Его они должны были носить в течение 9 дней в подмышке. Этого бытового чертика называли "хованець", "антипко", "служка". 

6. Похороны

А еще гуцулы славный народ с особенными традициями в проведение похорон.  Умершого держали пару дней ,  а на третий хоронили. Вечерами вокруг покойного собирались родственники, соседи, друзья и читали псалмы а. потом все угощались горiлкою.  Ну тут нечего странного, странно то что во время похорон молодые люди играли в игры в те же самые  в которые играли во время весених празднований и свадьб. 

Еще были такие игры когда макет головы козы надевали на палку и ходили вокруг покойника. Пели , танцевали...

А еще в доме где лежал покойный не пили воду, поскольку верили что покойны может пить ее. 

пока все. Дальше про ругательства поговорим. ^^

Жизнь в Украине. 1942 год.

Чорноморка -продовжую знайомити вас з дивовижною миколаївщиною :)

Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.

Например то, что он был настоящим украинцем.

Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича 

Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року. 

На це моє рішення вплинули оці обставини: 
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції. 
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму. 
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч. 
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська. 
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками. 
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях. 
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. 

Слава Україні!

Загреб, дня 19. VIII. 1941. 
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська. 
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941. 

Вoлoдимир Вoйтанівський, 
Представник OУН у Xoрватії 

Генерал пoручник Андрій Шкурo, 
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська.