чил гай

Белобережье Святослава - национальный природный парк в Украине, в пределах Очаковского и Березанского районов Николаевской области. Общая площадь 35223,15 га.

Історія Святослава Ігоровича — великого князя київського (945—972) - і чому заповідник названий у його честь:

К территории национального природного парка «Белобережье Святослава» согласовано в установленном порядке включение 35223,15 гектара земель государственной собственности, а именно: 28587,74 гектара земель, которые отдаются (в том числе с изъятием у землепользователей) национальному природному парку в постоянное пользование (с них 25000 гектаров земель акваторий Днепро-Бугского лимана, Ягорлицкой залива и прилегающей акватории Черного моря вокруг Кинбурнского полуострова), и 6635,41 гектара земель, которые включаются в состав национального природного парка без изъятия.

В состав территории национального природного парка «Белобережье Святослава» входят такие объекты ПЗФ Украины:

- Гидрологический заказник местного значения «Соленое озеро»

- Региональный ландшафтный парк «Кинбурнская коса»

http://discovermykolaiv.com.ua/prirodni-zoni/natsionalniy-prirodniy-park-biloberezhzhya-svyatoslava 

Компанія Google разом з Мінкультом створили віртуальний тур семи музеями України просто неба в різних областях.

3D-екскурсію можна почати на сайті проекту.

Крім віртуальної подорожі, на сайті можна дізнатися про історію життя в різних регіонах, а також ознайомитися з народною архітектурою та побутом. 3D-тури по музеях також доступні в режимі Street View на Картах Google.

За інформацією BBC Україна, проект є частиною кампанії "Автентична Україна", яка складається з музеїв народної архітектури та побуту в Києві (Пирогово), Львові ("Шевченківський гай"), Переяславі-Хмельницькому та Ужгороді, а також з Центру народознавства "Мамаєва Слобода" (Київ), Запорізької Січі — заповідника "Хортиця" (Запоріжжя) і резиденції Богдана Хмельницького в Чигирині.

Віртуальна екскурсія доступна трьома мовами — українською, англійською та російською.

360-градусні панорами дозволяють погуляти музеями та заглянути всередину будинків. В рамках кампанії уже є віртуальні тури дерев'яними церквами карпатського регіону, яких вважають світовою спадщиною ЮНЕСКО. А також 3D-тур Київським національним академічним театром оперети.

Охотхозяйство «Рысь» сдалось

Інтер'єр української хати

Поліський інтер’єр

Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).

Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з  хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.

Київський інтер’єр 

На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.

Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися  олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.

Полтавський інтер’єр 

Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.

Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.

Південний інтер’єр 

Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.

Подільський інтер’єр 

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і  в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.

Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки

Західний інтер’єр 

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області)  має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.

В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.

Козацкое кладбище в Одессе старше самой Одессы

Шкодовая гора интересна не только пещерными домами. За камышами скрывается еще одно не менее интересное место - козацкое кладбище. 

Куяльницкое кладбище - старое недействующее кладбище бывшего поселка Куяльник, захоронения козаков Сотниковской Сечи. Теперь оно находится в черте города Одесса, по Хаджибейской дороге, на склонах Шкодовой горы. Его основали козаки Сотниковской Сечи еще в далеком 18 веке, за несколько лет до основания Одессы. Они же и добывали ракушечник для строительства города.

После разрушения Запорожской Сечи большая часть козаков перешла в турецкие владения. Они поселились в пригороде Хаджибей, в районе Куяльницкого-Хажибейського пересыпи. Поскольку сама пересыпь, узкая и длиной 8 км, тогда постоянно затапливалась, то селились они на склонах гор Шкодовая и Длинная могила. На склонах Шкодовой горы возникло поселение Куяльник, где в 1809 основана Вознесенская церковь (не сохранилась). 

Кладбище возникло еще раньше, примерно в 1775 году, а старое захоронение датируется 1791 годом, то есть за три года до построения Одессы. Метрические книги Вознесенской церкви велись с 1809 до 1822 года. Позже начинает действовать Рождество-Богородицкая церковь в соседнем селе Усатово. В метрических книгах присутствуют данные о 531 захоронения. Большинство фамилий (две трети) - чисто украинские, 18 имен однофамильцев или прямых потомков запорожских полковых старшин, есть и фамилии гетьманов (Дорошенко, Черный) и генеральских есаулов (Лысенко), а также фамилии, происходящие от названий запорожских куреней.

На кладбище на месте захоронений можно увидеть 32 вида старинных крестов разных размеров и форм.

В настоящее время кладбище заброшено. Сохранилась площадь 0,16 га, последнее захоронение 1965 года. На кладбище около 205 старинных надгробий, вырезанных из цельной глыбы известняка, на 33 крестах сохранились надписи. На большинстве крестов все еще можно разобрать отдельные слова, фамилии и даты. Все надписи полностью расшифрованы одесскими историками и краеведами. Все надписи выполнены смешанными - церковно-славянском и украинском языками, начинаются с фразы: "здесь почивае раб Божій", далее следуют имена и фамилии, а также криптонимы под титлами ІН ЦЙ (Ісус Назарянин цар Юдейський). На одном из захоронений просматривается год 1771 (надпись: "Здсъ погрєбнъ рабъ Божи младенцъ Иоанъ року Божія 1771"), но специалисты датируют это захоронение 1791 годом. [1] 32 с существующих крестов уникальны. Среди крестов преобладают четырехконечный, шестиконечные и восьмиконечные распространены меньше, в большинстве случаев часть основания креста расширена по сравнению с верхней частью. Расширения части имеют форму треугольника, трапеции, прямоугольника с прямыми закругленными и ступенчатыми гранями, символизируют крест на Голгофе. Среди могил выделяется одна - в форме подушки с казацкой булавой.

Среди разновидностей крестов распространены греческий и расширенный кресты, иногда расширенный крест дополняется в основе полумесяцем. Распространены мальтийские кресты, иногда в комплексе с полумесяцем, редко случается круглая и трилисна формы. Очень распространенной является лучистая форма, которая не имеет аналогов, все имеют круг - знак солнца в праславянском символике.

Добраться сюда можно на трамвайном маршруте №20, который также называют тростниковым.