Доктор хто мем

У музеї Франка у Львові офіційно обрали нового працівника – кота Мурлику

Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз зазначає, що кота вирішили завести не просто так. По-перше, потрібен був медіапривід — зробити музей позитивним і сучасним. По-друге, як відзначає франкознавець, це відома світова практика.

— Моя програма на посаду директора називалася «Живий музей живої людини», а дім, у якому немає кота, це не зовсім дім, — каже Богдан Тихолоз. — У багатьох музеїв на службі є музейні коти. Вони мають пильнувати, щоби не було мишей. Також вони приваблюють відвідувачів. Але найголовніша причина — сам Франко, який дуже любив тварин. У його домі був кіт, рудий. Ім’я його точно невідоме, але є всі підстави вважати, що він був Мурлика, бо саме так називається кіт у відомій поемі-казці «Лис Микита». Франко не тільки мав його за кота. Він мав його за друга та лікаря. Відомо, що кіт вилазив поету на плечі, багато хто згадував, що його часто можна було застати у такій позі. Думаю, деякі поезії Франка написані під впливом кота. То як може не бути кота у цьому музеї?

До того, як потрапити в музей, кіт жив у підвалі, потім 4 місяці пробув у ветеринарній клініці, куди його принесла волонтерка Оксана Харишин, аби соціалізувати. Деякий час Мурлика жив і в родині, проте через алергію в дитини його повернули.

Мурлика буде жити в будинку, де працюють наукові співробітники, та допомагатиме проводити екскурсії.

Авторка світлин: Оксана Харишин

Гійом Левассер де Боплан. Опис України. 1660р.

Українською -

http://litopys.org.ua/boplan/opys.htm

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?

З понеділка по всій країні!

Бережи́на – узбережжя, берег.

Видноко́ло – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості, обрій, горизонт.

Нічни́ці – відсутність сну, безсоння.

Опа́систий – товстий, огрядний, гладкий.

Путі́вець – польова дорога.

Ру́чкатися – вітатися при зустрічі, потискуючи один одному руки.

 Увага: В українській міфології Перевертень є окремим поняттям, не плутайте з Вовкулакою. Перевертень (оборотень) — людина з подвійним існуванням: то живе як людина, то як звір. Чародій, вдарившись об сиру землю, политу дощем, теж легко стає вовком, птахом, конем, мурахою, а при потребі може перевтілити іншу людину в звіра чи птаха.

Вила, Вілія, Самовіла, Самодіва - Дух повітря, чарівна дівчина з розпущеним волоссям і крилами, одягнена у чарівне плаття: хто відніме у неї плаття, тому вона підкорялася.. Типологічно подібні з русалками. Ніжки у них козячі, кінські або ослячі. Вила закривають їх довгим білим одягом. До людей, особливо до чоловіків, відносяться доброзичливо, допомагають скривдженим і сиротам. Якщо розгнівати вил, вони можуть жорстоко покарати, навіть убити одним поглядом. Вила можуть лікувати, пророкувати смерть, але й самі вони не безсмертні. Вила могли літати як птахи, мешкали в горах, володіли колодязями і озерами, здібностями «замикати» води. Якщо відняти у них крила, вони втрачають здатність літати і стають простими жінками. Цим нерідко користувалися молоді чоловіки які відбирали у вил крила, а потім брали в дружини. Але такий шлюб ніколи не закінчувався вдало. Рано чи пізно вила хитрістю виманювала свої крила назад і відлітала. Діти, народжені в такому шлюбі, часто залишалися кинутими на батька. Але іноді вила-мати могла забрати дитину з собою. У слов'янській міфології вилами називалися міфічні істоти які жили у водоймах і які нібито могли пророкувати долю записуючи її на воді (звідси ідіома: "це ще вилами на воді писано").
На жаль, цей образ майже зник з нашої міфології.  
Про  вил збереглося дуже мало відомостей. В основному це всілякі повчання проти язичництва, деяка перекладна література. 
Фактично, все що про них відомо "вміщається" в одній цитаті: 
Слово якогось христолюбця і ревнителя по правій вірі (XI в.): 
"Віруючих в вил яких числом тридев'ять сестер, як кажуть невігласи, і уявляють їх богинями, і так кладуть їм треби, і курей ріжуть." 
До речі в свій час  Леся Українка робила спробу воскресити образ Вілії в свідомості українців у своїй поемі  "Віла-посестра"
Проте на сьогодні Вілії (Самовіли, Вили, Самодіви) переважно відносяться до міфології Південних слов'ян, де їх образ не тільки не зник, але й збагатився.